Доктор Качіоні

Нарешті повість дочекалася мене й подарувала насолоду.

Книга написана оригінальною смаковитою говіркою, що допомагає зануритися в атмосферу й начебто справді опинитися в тому ж часопросторі, що й герої. Прекрасно, що редактори не взялися щось осучаснювати та переписувати. Та і як - і авторка заповіла, та й не може на таке рука піднятися.

Ця повість про події столітньої давнини, що не втрачає своєї актуальності донині. З одного боку - історичний контекст: війна. З іншого - дуже життєва і майже банальна історія про старшого чоловіка, що взяв собі молоденьку дружину. А вона покохала іншого.

Не знаю, на що сподівався той коханець, що так жорстоко грав почуттями сліпо закоханої в нього Женічки. Гадав, мабуть, як і всі довкола, що доктор чи то байдужий, чи то має залізні нерви. Мені чомусь одразу здалося, що добром це не завершиться. І - можете мене засудити - я підтримую доктора Качіоні в його діях. Молодчага!

Єдине, що трохи ускладнювало процес читання, - манера оповіді. Не надто виразно вийшло у пані Галини виокремити розповіді від докторового приятеля та його слухача.

Направду у 1943 році ця повість була і справді сенсацією. Нині ж вона залишається самобутньою, і, сподіваюся, розширить свою читацьку авдиторію.

Переконала мене рекомендація Винничука та фраза про сенсаційну повість в анотації. Well... Може для 1943 року повість була сенсаційною, але для сьогодення - так собі. Що за жанр? Мелодрама? Не сказала б, бо головний персонаж - не доктор Качіоні, а його молодий приятель, який більшою мірою розповідає про свої відносини із друзями та дівчиною. Мелодраматичним може вважатися лише ситуація нерівного браку доктора, та, як наслідок, адюльтер. Чи це детектив? Аж ніяк. То що? Авторка заповіла видавати свої твори лише авторським правописом, бо вважала його "суто українським, фонетичним, логічним, пропаґандивним, вільним від суто-московських впливів, знівечень, неграмотностей..." Але через цей "суто український" правопис я спотикалася на кожному кроці. Бо мова за стільки років змінилася, багато застарілих та маловживаних слів, та надто вже багато слів, характерних саме для Західної України, районів-сусідів Польщі. Крім того, не сподобалося викладення матеріалу одразу від двох осіб: постарілого приятеля доктора та того, кому він оповідає цю історію зараз. При чому займенник "я" вживається на сусідніх рядках як від одного, так і від другого, без будь-яких пауз чи поділів. Підсумовуючи, не сумніваюся, що книга знайде свого читача, проте ним я точно не можу вважатися.

Анотація нам обіцяє сенсаційну повість, але ... не ті нині часи, я вам скажу, щоб повість Галини Журби назвати сенсаційною. Разом з тим - це було досить цікаве читання. Події повісті розгортаються на західній Україні, у невеликому містечку,в часи Першої світової війни. Оповідь ведеться від лиця людини, що була значно молодшою від доктора Качіоні, його пацієнта, разом з тим доброго знайомого з котрим вони не раз перетинаються у житті, Антона Тинецького. Доктор Качіоні бере собі в дружини молоду і гарну дівчину, Євгенію,і на очах Тинецького разгортається сімейна драма, паралельно з цим Антон намагається будувати відносити з дівчиною Ольгою у яку закохався. Фінал повісті здається буде досить очікуваний, бо свою оповідь Тинецький розпочне на могилі 20-ти річної Євгенії, але, що передувало смерті молодої дружини доктора, та як саме розгортались події, яку несподіванку для читача приберегла Галина Журба на останок, внаслідок чого , я так вважаю, у часи виходу повісті вона і стала сенсаційною, дізнається лише той хто прочитає ). Хочу зауважити, що для тих хто не знайомий з западенською говіркою, направду може бути читання складнувате, особисто мені мова, яку Галина Журба заповіла не редагувати була ще одною цукерочкою у її повісті.