Jonathan Livingston Racek

«Нет пределов, Джонатан?»

Просто продолжай искать себя и находить. Каждый день поближе узнавать свою истинную природу.

Ведь для большинства имеет значение не полет, но только лишь еда

Все дело в твоем выборе: ты попадешь туда, куда намерен попасть.

«Межі немає, Джонатане? — подумав він. — Ну то що ж, скоро настане час, коли я вирину з повітря на твоєму березі і зможу тебе дечому навчити!»І хоча Флетчер намагався дивитись на своїх учнів з належною суворістю, він на мить побачив їх такими, якими вони є насправді, і вони не просто сподобалися йому — в цю мить він їх полюбив. «Межі немає, Джонатане?» — подумав він і всміхнувся. І рушив у свій політ до знання

— Не дозволяй їм вигадувати про мене дурні байки та робити з мене бога. Обіцяєш, Флетче? Я — чайка. Я люблю літати, може...— ДЖОНАТАНЕ!— Бідолашний Флетче! Не вір своїм очам. Усе, що вони бачать, це межі. Довіряй внутрішньому зору, осягни те, що вже знаєш, — і шлях до неба відкрито

— Чому, — задумано мовив Джонатан, — чому найважче у світі — це переконати птаха, що він вільний, адже він сам може пересвідчитись у цьому, досить лише докласти трохи зусиль! Чому це так важко?

Їм подобалися тренування, вони насолоджувалися швидкістю й задовольняли жадобу знань, яка зростала після кожного уроку. Але ніхто з них — навіть Флетчер Лінд — не міг повірити, що політ ідей може бути так само реальним, як політ вітру і політ птаха

— Насправді кожен з нас — це живий образ Великої Чайки, необмежена ідея свободи, — говорив Джонатан вечорами, стоячи на березі моря, — і точність польоту — це крок до вираженим нашого справжнього «я». Усе, що нас обмежує, треба відкинути. Ось навіщо ми маємо опанувати високу швидкість, і малу швидкість, і фігурний політ..

Джонатан уявив собі величезні зграї чайок на берегах іншого часу і з легкістю, до якої вже звик, усвідомив, що він — не просто кістки та пір’я, він — живий образ волі й польоту, для якого ніде й ні в чому немає межі

— Ти просто божевільний, — лагідно мовив він. — Якщо хтось і зможе навчити інших, як побачити тисячу миль одразу, це буде Джонатан Лівінгстон.

— Саллі, як тобі не соромно! — докірливо мовив Джонатан. — Не будь дурним! Над чим ми з тобою щодня працюємо? Якщо наша дружба залежить од таких речей, як простір і час, тоді в ту саму мить, коли ми подолаємо і простір, і час, ми зруйнуємо наше братерство! Але ж єдине, що ми покидаємо, долаючи простір, — це Тут. А долаючи час, покидаємо тільки Зараз. То як ти гадаєш, хіба ми не зможемо побачитись між цими Тут і Зараз?

— Я тобі дивуюся, Джоне, — мовив Салліван, що стояв поруч. — За десять тисяч років я ще не зустрічав чайки, яка б навчалася так безстрашно

— Аби літати зі швидкістю думки, тобто літати куди завгодно, — говорив він, — ти насамперед мусиш збагнути, що вже прилетів...За словами Чіанга, уся хитрість була в тому, щоб Джонатан перестав бачити себе ув’язненим у тілесній оболонці, яка має розмах крил сорок два дюйми і знає певні льотні прийоми. Весь сенс у тому, щоб усвідомити: його справжня сутність, як ненаписане число, перебуває водночас у будь-якій точці простору та часу.

Те знання, яке він колись хотів відкрити всій Зграї, тепер було його єдиною розрадою; він навчився літати й не шкодував, що йому довелося сплатити за це таку ціну. Джонатан зрозумів, що тільки нудьга, страх і злість скорочують життя чайок; а сам він був вільним від цього тягаря й тому прожив довгий щасливий вік

«Коли вони про це почують, — думав він про свій Прорив, — вони ж просто очманіють з радощів! Скільки цікавого в нас попереду! Не товктись на місці поміж рибальських човнів — а знати, нащо ти живеш у цім світі! Ми подолаємо свою неміч, ми станемо іншими — сильними, розумними! Ми будемо вільні! Ми навчимося літати!»

Недавні роздуми та обіцянки було забуто, ніби їх звіяв могутній стрімкий вітер. Але він не картав себе за те, що порушив слово. Ці клятви — для чайок, що згодні бути звичайними чайками. А той, хто хоч раз торкнувся вершини пізнання, не може зв’язувати себе такими обітницями.