Семиярусна гора

"Від бунтаря до монаха-трапіста - довгий Шлях"

У 2018-у першою прочитаною мною книгою став лонгрід "Семиярусна гора" Томаса Мертона (майже 500 сторінок). Рівно тиждень, від початку Нового року і до Різдва, зайняло прочитання цієї багатогранної та глибокої книги. І є щось символічне в тому, що закінчив її прочитання саме на Різдво.

Томас Мертон - католицький монах-трапіст, який, завдяки своїм літературним працям та поезії (понад 70 книг!), став відомим у Світі як людина глибокої віри, мудрий богослов та навіть містик! "Семиярусна гора" - його автобіографічна робота.

Це історія, в першу чергу, – шлях грішника, людини яка пройшла через самозречення та жертовність, до вибору любові до Бога, яким є життя монаха-трапіста. Мертон народився у Франції, вчився в Кембріджі, який не зміг закінчити. Завдяки батьку-художнику і діяльному дідусеві багато мандрував Європою, зокрема по Франції та Італії, довго жив у Римі. Закінчив Колумбійський університет. Під час студіювання захопився комунізмом та ледь не потрапив в тенета брехні "красних". Любив гарно гульнути в хорошій компанії, але разом багато читав та розмірковував, що стало гримучою сумішшю, – яка привела його на обраний Шлях. У юності піддавався стереотипам – недолюблював і навіть остерігався католиків (його родина була протестантського спрямування), та врешті похрестився в католицизм та ледь не став священником-францисканцем.

Думаю, одним з ключових моментів, що вплинули на його життєвий вибір –
була самотність, духовна порожнеча. Томас ще дитиною втратив матір, підлітком став круглим сиротою по смерті батька. Скоро померли дуже близькі йому дідусь, а за півроку Бонмаман - бабуся. У Другій світовій втратив молодшого рідного брата, який загинув поблизу Британських островів:

"...я вважав себе великим бунтарем. Мені здавалось, що я піднявся над облудою, помилками й обмеженістю сучасного суспільства, - гадаю, на світі є багато речей, над якими можна вивищитися, - і що впевнено крокую у майбутнє, високо піднявши голову і розправивши плечі. У сучасному світі люди постійно підіймають голови і крокують у майбутнє, часто не маючи ані найменшого уявлення, що ж, власне, таке це майбутнє. Видається, що єдине майбутнє, до якого ми, властиво, йдемо, - це майбутнє кривавих і жахливих війн, які готові знести оті наші підняті голови з плеч."

Дану книгу я можу порадити не тільки тим, хто вірить в Бога, знайомий з Біблією, але й тим і в першу чергу, хто шукає свій шлях, кого гнітить сучасний світ і хто захоплюється біографіями цікавих, непересічних особистостей, ким без сумніву є – Томас Мертон.

Моя оцінка: 5 / 5

P.S. Окремо хотів би відзначити та подякувати за розкішний переклад - Марині Білонозі. Книга читається дуже легко, рівно, приємно на язиці та в голові. Також хочу подякувати видавництву “Свічадо” за чудову поліграфію та розкішну обкладинку видання. Саме такої якості книги мають збагачувати домашні полиці. Дякую!

До этой автобиографической книги о Томасе Мертоне я знала только от его последователей, которые цитировали его отдельные фразы в контексте христианской медитации и диалога с восточным практиками (что меня очень смущает). Читала ещё его книгу о христианских мистиках, но сама книга об авторе мне мало что сказала.
Давно у меня не было столь противоречивых чувств после прочтения. По восторженным отзывам я ожидала от нее большего. Но не скажу, что мне было неинтересно. Он увлекательно описывает свою жизнь в Европе и Америке до середины XX в. У меня много закладок мест, которые мне понравились, но я не прочитала чего-то нового для себя или чего-то такого, чтобы меня очень сильно зацепило. Больше всего мне понравилась фраза, сказанная даже не автором, а настоятелем монастыря, в который он ушёл в результате своего духовного поиска: "Каждый из вас сделает эту общину либо лучше, либо хуже. Все, что вы будете делать, окажет влияние на других. Это может быть хорошее влияние или дурное. Все зависит от вас. А Господь наш никогда не оставит вас благодатью", -  мне кажется, что каждому христианину необходимо об этом все время помнить.
Книга очень католическая, местами очень неофитская. Обладая артистическим складом характера, Мертон не мог выбрать никакую другую церковь, кроме католической, как мне кажется. И все, что в ней есть действительно красивого, он передал с большой любовью и точностью. Но мне было очень неприятно читать, как автор обесценивает протестантские церкви и протестантизм.
О христианской мистике и созерцании в книге совсем немного. И эта та мистика (христианская мистика довольно широкое понятие, как и христианство), которая мне очень понятна и которую я принимаю до границы, после которой начинается монашеское созерцание.

Я читала ее три дня практически без остановки - не могла оторваться. С одной стороны известно, что все хорошо закончится и герой, он же автор, найдет свой монастырь. С другой, надо же узнать, как именно это случится и я очень переживала за него в процессе чтения. Книга с одной стороны длинная, мне хватило на целых три дня, а я очень быстро читаю, с другой стороны не такая уж легкая, временами я от нее уставала и приходилось делать перерыв. Написана она превосходно. Прямо хочется понадергать цитат и повесить в рамочку на стену. В том месте, где он был коммунистом, я очень смеялась. А где описывается мессу и жизнь в монастыре, плакала от восторга.
Словом, прекрасная книга, но есть ровно одна проблема: как после нее читать что-то другое? Откроешь и думаешь: вот Мертон про важное пишет, а у этих ерунда какая-то. И все, не читаются больше книги :)