Інтернаціоналізм чи русифікація?

Тепер ми маємо не те що автономну округу, а власну національну державу, з власним національним урядом, але цей уряд не дбає ні про збереження національного етнічного складу населення своєї країни (процент українців в Україні, особливо українців за мовою, неухильно знижується); ні про українське національно-культурне обличчя республіки; ні про забезпечення її національними кадрами; ні про забезпечення національних інтересів багатьох мільйонів українців в інших республіках Союзу (як це роблять, хоча б частково, уряди прибалтійських республік, які підтримують, приміром, національні "студентські земляцтва" в Москві, тоді як українцям у цьому відмовлено); ні про "притягування... членів даної національності, розсіяних по різних кінцях... земної кулі", як це робить, скажімо, соціалістична Польща (українець в СРСР навіть нічого не знає, наприклад, про політичне і культурне життя мільйонів трудових українців за кордоном).

"В галузі куль тури немає більше чи менше здібних народів. Немає повноцінних і неповноцінних народів. Кожен народ, хоч би який малий він був, здатний і може зробити свій цінний внесок у загальну скарбницю культури. Наш народ - малий народ, наша країна - маленька країна. Тим більше зацікавлені ми в тому, щоб підвищувати свою кваліфікацію, бо й через десять років ми не зможемо володіти такою величезною промисловістю, якою володіють великі країни, такими багатствами, які є в інших державах. Ми, одначе, можемо і повинні ма ти можливість гордитися свідомістю того, що ми володіємо внутрішньою культурою, створюємо високохудожні взірці в мистецтві та в галузі науки, і тим, що наш народ може стати прикладом для багатьох інших народів " (Г. Димитров).

... другої статті Ільїна. Вона - гімн царській Росії, Російській імперії як земному раю не лише для російського, а й для всіх інших ощасливлених цією імперією народів: "Сколько малых племен Россия получила в истории, столько она и соблюла" (неправда!); "Ни принудительным крещением, ни искоренением, ни всеуравнивающим обрусением она никогда не занималась" (неправда!). Ільїн заперечує можливість самостійного існування навіть найбільших народів імперії на тій "підставі", що вони, мовляв, не мали б "ни бесспорной территории, ни авторитетных правительств, ни законов, ни суда, ни армий, ни бесспорно национального населения". А менші народи взагалі "неспособны к самой элементарной политической жизни, не говоря уже о разрешении сложных задач судопроизводства, народного представительства, техники, дипломатии и стратегии". Досить одвертий расизм.

І сьогодні ще ворога комунізму В. Шульгіна у нас вітають, бо він висловив свої великодержавницькі симпатії до існуючих кордонів, а комуніста Хвильового (який залишився комуністом навіть попри свої помилки) кленуть, бо він був проти великодержавницького тиску на Україну, проти тієї міщанської "великоруської швалі", яку так ганьбив Ленін, що саме так її й назвав. І сьогодні некомунізм великодержавникові проститься (був би він "російський патріот", а якої масті - неважливо), а от українському комуністові найменше національне вболівання (його зразу ж затаврують "ухилом") не проститься.

Уже тоді були проведені перші арешти, правда, короткочасові, і тоді ж настирливо нашіптувалася людьми в цивільному версія про "американські долари" як таємничого натхненника цих "зборищ" (воістину, важко здичавілому від безвідповідальності бюрократові додуматися до чогось розумнішого! Він знає і вміє одне - продаватися за гроші, отже, й ні в кого не здатен знайти інших мотивів). Нинішні арешти і нинішні версії про зброю, друкарню і знову ж таки неминучі "долари" - це логічне завершення цієї політики насильницького придушення національно-культурних інтересів молоді.