Конец одиночества

Даже после брошенного вскользь на название взгляда, нетрудно будет догадаться, что книга обещает быть не самой веселой по содержанию..
Наверное, я слишком многого ожидала и поэтому немного разочаровалась, дочитав до конца и осознав, что это совсем не то... Я была готова к тому,что у героев будет трудная жизнь,полная испытаний, скитаний, исканий, неприятных сюрпризов и опустошающих потерь, но я надеялась, что один из главных героев, Жюль, окажется более решительным и ответственным за свою судьбу. В итоге из необычного и мечтательного ребёнка, готового рискнуть и двинуться навстречу опасностям, из мальчишки, уверенного в себе, он превратился в унылого, нерешительного, странного и потерявшегося молодого человека, который спрятался в своих мечтах, а когда немного выглянул из своего укрытия, оказалось, что уже совсем поздно что-либо менять.. Жаль Лиз,которая потеряла себя и испортилась, а Марти молодец, что собрался с силами и смог сформировать себя и выбиться в жизнь. Не увидела конца одиночества, мне до сих пор кажется,что Жюль безумно одинок..
Очень много времени было потеряно. Несмотря на все невзгоды, стоит держаться вместе и продолжать жить, добиваться, бороться,стараться!!!!!!!!
И ни в коем случае не опускать руки и не забиваться в раковину. Иначе не успеешь оглянуться- и серая жизнь перед глазами пролетела...

Минуле завжди впливає на майбутнє. Наші страхи рано чи пізно відгукнуться через роки. Спогади – все одно наздоженуть. Після втрати батьків, Ліз, Марті та Жуля об'єднує одне – інтернат. Горе настільки збило їх з пантелику, що здається такі ж рідні люди швидко стали чужими. У той момент, коли найбільше потребували підтримки, вони не змогли надати її один одному. А відчуття відчуженості й безпорадності переслідуватиме постійно. Але чи можна щось виправити, коли стільки втрачено?

Книга про помилки в минулому. Про несказані слова. Не відправлені листи. Не зроблені телефоні дзвінки. Про страхи. Про реальність, яка прогинається під тиском минулого. Натомість – ідеальна меланхолійна історія. ЇЇ хочеться повільно смакувати, розглядати з різних ракурсів. Створена для холодних осінніх вечорів. Якщо порівнювати сюжет та емоційне наповнення, то друге однозначно переважає. Здається, кожна деталька створена для того, аби ви відчули характери героїв, їхні переживання, настрій. Не полінуйтесь увімкнути пісні, які згадуються упродовж тексту, вони доповнюють цю елегійну атмосферу. Альбом Ніка Дрейка «Pink Moon» я вже прослухала тричі. Якби музика могла б передавати текст, то піснІ з цього альбому – стовідсотково створені для цієї історії. Ну або ж навпаки.

Сімейна сага. Якщо цей жанр вам до вподоби, то «На межі самотності» не можна оминати. Але незвично брати до рук книгу на 270 сторінок, яка влучно описує життя трьох героїв з дитинства і до самої зрілості. Зазвичай сімейні саги – це товстунці. А тут щось пішло не так. Однак короткий обсяг лише сприяє динамічному перебігу подій.

Люблю, коли потрібні книги потрапляють у потрібний час. А особливо восени вони повинні вирізнятися легкою та меланхолійною наповненістю.