Философия одиночества

Самотність. Слово, яке періодично чи постійно стосується кожного. Але що це? Почуття? Відчуття? Звідки воно береться і куди йде? Як зрозуміти, добра в тебе самотність чи погана?

Норвезький філософ Ларс Свендсен у своїй книзі дає всебічну, всеохоплюючу оцінку цьому явищу. Читати цікаво, читати пізнавально, проте деколи, як на мене, автор переобтяжував текст статистикою та поглядами інших філософів. Такі розділи давалися мені важко, та не виключаю, що людині з філософською освітою й вони були б цікаві.

Якщо коротко, то я виділила собі декілька основних моментів та думок з книги: - Самотність може бути доброю та поганою. У поганій с-ті людина сама із собою, а в добрій — разом із собою. - Інші можуть дізнатися про твою с-ть настільки, наскільки ти її показуєш. Ніхто не може проникнути до твоєї с-ті та прогнати її. Але тобі під силу впустити когось до неї, і тоді вона перестає бути с-тю і стає товариством. - Найбільша проблема с-ті нашого часу полягає не в тому, що в нас надто багато поганої с-ті, а в тому, що надто мало доброї. Добра с-ть під загрозою, коли ми надто швидко хапаємося за інших під час зустрічі чи по телефону або комп’ютеру, замість того, щоб залишатися в усамітненому стані. - С-ть можна передбачити не за кількістю людей, з якими взаємодіє особа, а за тим, чи задовольняє соціальне спілкування особи її потреби в прив’язаності, тобто чи вона переживає своє соціальне спілкування як таке, що має значення. - Якою б доброю не була наша с-ть, ми потребуємо інших, бо тільки вони можуть дати потрібне нам визнання, і для того щоб це визнання мало якусь цінність, ми також повинні визнавати інших. Цінність визнання, отриманого від інших, залежить від мого визнання інших. - Періодична с-ть, безсумнівно, неприємна або болісна, але стерпна. Хронічна с-ть, навпаки, є станом, який загрожує підірвати усе існування особи.

Отже, проблема с-ті в тому, щоб, відчуваючи її, перетворювати на добру. Пізнавати себе в ній. А також в тому, щоб, тим не менш, задовольняти свої соціальні потреби. І пізнавати себе у спілкуванні з іншими. Такий от непростий пошук балансу.

Не понравилась книжка абсолютно. Связано это, отчасти, с высокими ожиданиями: конечно, тема одиночества очень интересна и мега-актуальна. Но конкретно здесь я обнаружила какие-то невнятные рассуждения о необходимости поиска Любви, невероятную кучу гендерных стереотипов (серьёзно, очень много, можно сказать, на них и построена вся книга) Ничего меня в ней не зацепило: хотелось про экзистенциальное одиночество, получилось про необходимость "ожидания любви", про Ленина и Шварценеггера. В конце написано несколько страниц про пути, которым можно следовать ("Святой, гений, герой") но они, по мнению автора, не доступны для женщин, помешанных на рождении детей и на своих мужьях Впустую потраченное время. Хорошо хоть объем не большой

Досить таки непогане дослідження на тему самотності. Воно має чимало сильних недоліків і неповноти, але хороші його сторони настільки відчутні, що варто прочитати заради них.

Основний мінус книги — автор практично не описує по-справжньому негативної сторони самотності. Він спочатку говорить про різні типи самотності, про «хорошу» і «погану» самотність, потім починає описувати різні дослідження і, як здається, у всій цій першій частині книги він говорить про підвиди «хорошої» самотності. Однак, як з’ясовується далі, це все він писав про «погану» самотність, а про «хорошу» є окремий розділ наприкінці книги, досить непоганий, до речі. Таким чином, це виявилася книга лише про хорошу і нейтральну самотність, де зовсім не розглядається гранична екзистенційна самотність і критичні переживання, пов’язані з нею. Також автор дуже хоче довести, що самотність у нас час не є проблемою, принаймні це не більша проблема, ніж у минулі часи, просто про це модно говорити, а реальні статичні дані показують, що ніякої особливої різниці немає. Якщо від початку бути налаштованим на книгу відповідно, як на апологію позитивних сторін усамітнення, і не очікувати всебічного і докладного аналізу феномену самотності, то книга не розчарує.

Сильні сторони книги: це класифікація різних типів самотності, розвінчання деяких міфів про і стереотипів про зростання самотності у західних суспільствах (на основі статичних досліджень), утім, слід мати на увазі, що це дещо однобічні дані, бо автор явно хоче наголосити на цьому, тобто він не зовсім об’єктивний і багато аспектів зростання самотності у суспільстві оминає або згадує лише побіжно. Дуже хороший також розділ про дружбу, дуже класно розписаний цей феномен, з оглядом думок ключових філософів на тему дружби, а також про її роль у «лікуванні» самотності. Натомість розділ про любов надзвичайно слабкий, мабуть, найгірший у книзі. Автор не має чіткого визначення любові, через що пише дуже сумбурно, про різні явища, більшість із яких не мають нічого спільного з коханням між чоловіком і жінкою, а є описом закоханості, пристрасті, чи простих партнерських стосунків на основі дружби чи взаємовигоди. Передостанній розділ про «добру» самотність дуже хороший і теж один із найкращих у книзі, тут описано як усамітнення сприяє інтелектуальній та творчій праці, внутрішній гармонії, приведення себе до ладу і саморозвитку. Насправді, я би не використовував слово «самотність» для такого добровільного усамітнення, оскільки це зовсім інше явище, однак автор має дещо інший підхід до термінів, ніж я, через що у мене і були зовсім інші очікування до книги.

Загалом, книга все ж лишає позитивні враження. А два розділи — про дружбу і «добру» самотність — я би навіть десь собі зберіг, щоби повертатися до них, коли захочеться докладніше розібратися у цих питаннях.

8 з 12