Тигролови

Калі героя сілай вырываюць з радзімы, і ён не можа вярнуцца

Такую сітуацыю апісвае ўкраінскі пісьменнік Іван Баграны ў прыгодніцкім рамане «Ціграловы» 1944 года. Гісторыя часткова аўтабіяграфічная.

Галоўны герой, украінец Грыгорый Мнагагрэшны (Григорій Многогрішний), уцякае з цягніка, які вёз яго ды іншых рэпрэсаваных ў сібірскі ГУЛАГ. Уцякае з-пад строгага індывідуальнага нагляду маёра.

Перажыўшы тыдні ў суровым таёжным лесе, Грыгорый трапляе ў сям’ю Сіркаў. Сіркі — таксама ўкраінцы, нашчадкі калісьці сасланых і вывезеных людзей. Яны выжылі, прыстасаваліся і нават знайшлі сваю справу ў паляванні на ціграў.

Грыгорыю сям’я хутка стае як родная. Блізкасць украінцаў дома і тут падкрэсліваецца супадзеннем імёнаў: родную сястру Грыгорыя завуць Наталька і маладых дзяцей Сіркаў таксама завуць Грыгорый і Наталля.

Але, нават уладкаваўшы жыццё, перасяленцы помняць «тую Украіну». Маці сям’і ўздыхае:

Назву і цантральны вобраз твора — ціграловаў — можна разглядаць па-рознаму. З аднаго боку Грыгорый уцёк з цягніка, які аўтар параўноўвае з цмокам, а потым стаў паляўнічым на ціграў. Гэта пра тое, як чалавек здольны не толькі выжыць, але і перамагчы ў двубоі з чымсьці непараўнана больш магутным — гіганцкай савецкай карнай сістэмай, напрыклад.

З іншага боку: маёра, які вышукваў уцекача, таксама называюць «професійний тигролов», параўноўваючы ўжо герояў з дзікімі непакорнымі жывёламі, здольнымі зламаць правілы і ператварыцца з ахвяр у паляўнічых. Бо

Не розумію, як ця книжка пройшла повз мене в школі? Чому я раніше до неї не добралась?

Тут мені сподобалось все, бо я всі описані події ніби сама пережила. Це для мене рідкість - так сильно перейнятися долями героїв. Я і злилась, і сміялась, і переживала, а в кінці книжки навіть розчулилась до сліз!!!

Дуже сподобалось, що це справді пригодницький роман. Автор, можна сказати, знайшов золоту середину, говорячи про політичні репресії. Він їх згадав, описав, але не акцентував на них уваги, не відлякав читача, не обтяжив свій твір...

В "Тигроловах" чудово описана природа, способи полювання, та й взагалі побут та звичаї жителів тих місць, їхній колорит.

Іван Багряний дуже живо пише. Книга переносить тебе туди, в той світ, до тих людей, і ти не можеш відірватися від читання. Ти просто не помічаєш як перекидається сторінка за сторінкою. Адже ти вже не в кімнаті, ти в лісі, відчуваєш на собі сонячне проміння, чуєш як рипить сніг під ногами, і десь там, у хащах, ходить дикий звір...

Одним словом - книга просто чудова!

Є такі історії, після яких залишаєшся з почуттям, що я його можу описати як “порожнеча, що переповнює”. Всі думки відступають перед натиском емоцій. В такі моменти справді відчуваєш життя. Тигролови збуджують в мені саме це і ще більше.

Твір наповнений моментами, де сльози навертались на очі. Тяжка доля нації й несправедливо засуджені, що їх відправили на інший кінець світу, геть від Батьківщини. Щире кохання і те, на що можна піти заради наших коханих. Відданість братів наших менших, що без вагань віддадуть своє життя. Людська воля і дух, що можуть палати найяскравішим полум’ям, якщо продовжуєш боротись.

Намагаюсь згадати, що я відчував, читаючи книгу у школі. Вона точне не викликала саме таких емоцій, бо це було до початку війни. Водночас шкода і ні: ще не було страху, що таке взагалі можливо. Ти не розумієш, як це, коли в тебе забирають свободу, коли одрізають від рідного краю чи сам край, поки це не стосується тебе. Хочу вірити, що зміг би нею пройнятись будучи зараз у старших класах.

А захотілося перечитати Тигроловів через випуск про Зелений Клин на ютуб каналі імені Тараса Шевченка (дуже рекомендую). Цього я точно не пригадую з навчання і через це пекельно соромно, якщо нам про ґрунтовно розповідали. Історія вражає: Україна на березі Тихого Океану! Відрізані тисячами кілометрів, але люди, переселені туди, ще довго плекали країну у серці. Зараз це здається радше дивною вигадкою, а не історичним фактом.

Обов’язкова для прочитання кожному українцеві незалежно від віку. Безсумнівно буду перечитувати і не раз.