Тигролови

Я пишу двома мовами, бо цей твір, як і особистість його автора того варті.

Коли я вперше прочитала вірші 18-20річного І.Багряного, була приголомшена їх глибиною та вишуканістю, не часто властивою такій молодій людині. Але, тут має бути не про це. Чи - про це? Бо проза Багряного - це не просто проза. Це поетичний вихор від пружності, насиченості, темпу якого захоплює дух. Незрівнянної краси слова, їх конструкції та обороти несуть собою жахливий зміст: недавня кривава совєтська історія часів сталінських репресій постає потягом-драконом, і далі, далі, через дзівнкі прозорі ночі сибірської тайги аж до Далекого Сходу, де відбував заслання сам автор; зі всіма прівелеями ЗК, стільки разів описаними потому. Солженіценим, Варламовим,.. багатьма... Але ж - потому! Роман "Тигролови" написаний у 1944 році (!!!!!) і вперше виданий в 1946му. Це - перше обвинувачення перед світом сталінського режиму. Пародоксально художнє і жахливе, романтичне і політичне водночас. Це - ода людскій гідності, незламаності духа, прагнення до життя, волі й любові. ----------- Когда я впервые прочла стихи 18-20-летнего И.Багряного, была поражена их глубиной и изысканностью, не часто присущей столь молодому человеку. Но здесь - не о том. Или об этом? Потому что проза Багряного - не просто проза. Это поэтический вихрь от упругости, насыщенности, темпа которого захватывает дух. Несравненной красоты слова, их конструкциии и обороты несут в себе ужасный смысл: недавняя кровавая советская история времён сталинских репресссий предстаёт огнедышащим поездом-драконом, мчащим с Украины через звонкие ясные ночи сибирской тайги аж до Дальнего Востока, где отбывал ссылку сам автор; со всеми привелегиями ЗК, столько раз описаных после. Солженициным, Варламовым,.. многими... Но - после! Роман "Тигроловы" написан в 1944 году (!!!!!) и впервые издан в 1946м. Это - первое обвинение сталинскому режиму перед миром, принесшее автору мировую славу. Пародоксально художественное и страшное, романтическое и политическое одновременно. Это - ода человеческому достоинству, несгибаемости духа, стремлению к жизни, свободе и любви.

Высший балл.

Ще одна трагічна сторінка української історії... Роман Івана Лозов’ягіна не просто пригодницький. Він багатоплановий, адже охоплює й історичні колізії, і любовні стосунки, розгортає перед читачем сторінки минулого українського народу. Для мене це перш за все роман великого протистояння: з одного боку люди полюють на звірів (тигролови), а з іншого - звірі у людській подобі полюють на людей (майор Медвин на Григорія Многогрішного та подібних йому). Сконцентрована у кількох яскравих постатях, оживає історія України, написана автором протягом якихось 14 днів. Написана швидко й майже без авторських правок - значить виболіла йому ця тема, відверто просилася на папір історія, багато в чому автобіографічна: сам Багряний, засланий у табор, утік і блукав лісовими нетрями. Головний герой, Григорій Многогрішний, видався мені схожим на героїв творів Джека Лондона, а Наталка Сірко - ну справжня тобі українська дівчина, дарма що в сибірських реаліях. Ці герої показують нам, що коріння роду, з якого виростає людина, надзвичайно важливе.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Еще одна трагическая страница украинской истории ... Роман Ивана Лозовьягина не просто приключенческий. Он многоплановый, ведь охватывает и исторические коллизии, и любовные отношения, разворачивает перед читателем страницы прошлого украинского народа. Для меня это прежде всего роман великого противостояния: с одной стороны люди охотятся на зверей (тигроловы), а с другой - звери в человеческом обличье охотятся на людей (майор Медвин на Григория Многогрешного и подобных ему). Сконцентрированная в нескольких ярких фигурах, оживает история Украины, написанная автором в течение каких-то 14 дней. Написанная быстро и почти без авторских правок - значит болела ему эта тема, откровенно просилась на бумагу история, во многом автобиографическая: сам Багряный, сосланный в лагерь, бежал и блуждал в лесной чаще. Главный герой, Григорий Многогришний, показался мне похожим на героев произведений Джека Лондона, а Наталья Сирко - ну настоящая тебе украинская девушка, хотя и в сибирских реалиях. Эти герои показывают нам, что корни рода, из которого вырастает человек, чрезвычайно важны.