Хіба так важко повірити, що душі мандрують тими ж дорогами? Що її батько, Етьєн, мадам Mанек, німецьких хлопець на ім'я Вернер шугають у небі зграями, мов чаплі, мов крячки, мов шпаки? Що невидні каравани душ пролітають десь високо, і якщо прислухатися, то можна їх почути? Вони пропливають над димарями, над тротуарами, пронизують твою куртку, сорочку, груди, легені, й виринають з іншого боку, й у цьому повітрі - бібліотека і платівка кожного прожитого життя, кожного вимовленого речення, кожного слова, що й досі в ньому відлунює.
Ваша оценка
tratatarik13 сентября 2016 г.
2 понравилось66
Leona_2623 августа 2016 г.
robot15 июня 2016 г.
Dante_Sinner31 марта 2016 г.
BremBracteates22 марта 2016 г.
Exento21 февраля 2016 г.
Zori_Zoriana18 февраля 2016 г.
