Комо

У своєму культовому романі сербський письменник Срджан Валяревич описує місячний побут ліричного героя над озером Комо: шикарні вечері, дорогий алкоголь, прогулянки горами, загравання з місцевими дівчатами і таке інше, що ми знаємо про напружену письменницьку роботу. Втім, другим, прихованим дном, яке й забезпечило «Комо» світову кар’єру, є війна, що трясла екс-Югославією впродовж дев’яностих років. Тільки книжка ця – з тих найкращих зразків психологічної воєнної прози, де слово «війна» майже не...

Рейтинг LiveLib

4,5

21 оценка

5
57%
4
38%
3
5%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 23Хотят прочитать 22

Рецензии

Аноним14 января 2020 г.
Прекрасная история о том, как важно на время менять привычную обстановку и некоторое время пожить спокойно, ничего не делая.
Писатель из Белграда получает стипендию, которая покрывает проживание в старинной вилле на берегу итальянского озера Комо. Но вместо написания новой книги он спит, гуляет и пьёт вино. И то, как это описывается автором, и есть главным преимуществом книги.

Уже не думал о том, что ждёт меня после возвращения домой, в Белград. Там меня ждали проблемы. Проблемы, которые всегда будут такими же. Такими. Я знал это. Я так и не стал твёрдо на ноги, не смог справиться с неурядицами, которые случались со мной. Неурядицами, которые приносит жизнь. И не вёл себя достойно. Был бездушным относительно определенных людей, был безответственным относительно определенных обязанностей. Чаще всего я был невнимателен вообще. Как-то переживал всё это. Мне удавалось.
Читать далее
0
497

Все рецензии

Цитаты

Аноним6 июля 2020 г.
Насамкінець прийшов і офіціант Ґреґоріо з тацею, келихи вже були наповнені. Я чекав на нього і одразу ж простягнув руку.
«Не спіши... Ти почав нарешті входити в товариство, і на це вже був найвищий час. Та склянка - для тебе...», - шепнув він мені і показав на велику склянку, повну ірландського джеймсона.
«О, дуже вас дякую, пане», - склав я і взяв склянку.
«О, нема за що, пане».
Ми вже були друзями. Любі друзі, всі ті офіціанти. Особливо Ґреґоріо.
3
167
Аноним6 июля 2020 г.
Потім я завалився у велике двоспальне ліжко, покрутив транзистор і на довгих хвилях знайшов якусь хорватську станцію. Оголосили, що белґрадський «Партизан» виграв у заґребського «Заґреба» в баскетбол, мене це особливо не зворушило, хіба лише тим, що я нарешті розумів кожне вимовлене слово. Це була моя мова. Навіть після всіх воєн, я все ж розумів кожне слово, це не могло змінитися...
2
143
Аноним22 июля 2020 г.
Я попросив Магатму тихо сповістити пані Розмері, що я вже в телевізійній залі. І трохи згодом ми вже сиділи на канапі й дивилися матч «Рома» - «Цюрих». Суддя призначив «Ромі» пенальті, пані Розмері підвелася з канапи від збудження.
«О ні, я ненавиджу пенальті!», - сказала вона.
Встала і повернулася до телевізора спиною. Не могла на це дивитися. Гравець, який пробивав пенальті, був точним, «Рома» повела в рахунку, пані Розмері повернулася на канапу.
«Як важко хлопцеві, коли він промаже в пенальті, я ніколи не люблю на це дивитися», - сказала вона.
Я мовчав. Ніколи не думав, що комусь може бути так важко через таке. Хай там як, а жінка в літах, професорка літератури в Берклі, «шекспіролог», пані Розмері зналася на футболі. Я був вражений. Їй не подобався правий хавбек «Роми» - робив помилки.
«Він не пасує, та й рухається мляво», сказала вона.
Тоді я попросив пояснити, що саме він мав би робити. Як він міг би допомогти своїй команді. Не буду приховувати, для мене це було задоволенням. Та жінка відчувала суть мого улюбленого виду спорту. І розумілася на ньому. Я обійняв її. Я любив цю жінку й раніше, але тепер - ще сильніше.
«Ви - чудова жінка, пані Розмері», - сказав я їй.
І вона обійняла мене. Ми стали справжніми друзями.
Читать далее
1
127