Крадії пам'яті

Ми всі однакові всередині, і лише за примхою природи, що мов із глини виліплює наші тіла, вписуємося в певну ієрархією за силою, красою, здібностями.

Тієї миті я чітко усвідомив, що без зворотної реакції з її боку мої почуття - це фарс; лише кроки назустріч можуть зробити мене щасливим.

Страх паралізував усе тіло, хотілося будь-якої миті звестися на ноги й побігти світ за очі, у саму гущавину, де лише дерева, де немає жодної людини. Від людей, саме від них, усі проблеми й загрози. Чи, првильніше скзати, від цих звірів без пам’яті, яких позбавили всіх здобутків гуманізму. Але тікати я не міг. Поряд із Рувимом, у нього в полоні, була моя найбільша цінність, те, що надає сенсу моєму, по суті, безцільному існуванню без минулого й, можливо, без майбутнього.

Який же ти особливий, Єлисею, - раптом промовила Саломея та подивилася зі справжньою й такою довгоочікуваною ніжністю мені в очі. - Я думала, ти вмієш бачити в мені краще, а виявляється, ти це краще в мені сам створюєш. Якби я лише раніше це зрозуміла.