Цитаты из книги Man's Search for Meaning

Скрипка плакала, и вместе с ней плакало все во мне.

Все кругом серо — серое небо, серый в слабом предутреннем свете снег, серые отрепья на стоящих рядом товарищах, и лица их — тоже серые.

Если бы вы, господин бригадир, за несколько недель научились у меня делать спинно-мозговую пункцию так же хорошо, как я у вас научился земляным работам, — тогда великое вам почтение

Если бы каждый стремился к благу, он бы стал благим. Однако люди не ждут ничего ни друг от друга, ни от самих себя. И ничего от себя не требуют.

Но в общем-то отсутствие самой возможности принятия собственных решений оказывалось для заключенного даже предпочтительным. Стремление к уходу от собственных решений становилось особенно очевидным, если внезапно вставала дилемма — пытаться или не пытаться бежать. В такие минуты — а речь могла идти только о минутах — заключенный испытывал поистине адские муки. Рискнуть? Не рисковать?

Заключенный постоянно ощущал себя игрушкой судьбы, и это ощущение — готовность положиться на волю судьбы — в сочетании со все увеличивающейся апатией, овладевавшей человеком в лагере, лишало инициативы, заставляло уклоняться от собственных решений, бояться их.

Экзистенциальный вакуум проявляет себя главным образом в состоянии скуки. Сейчас мы можем понять Шопенгауэра, когда он сказал, что человечество очевидно обречено вечно шататься между двумя крайностями - бедствиями и скукой. Фактически скука в наше время вызывает больше проблем и доставляет психиатрам больше хлопот, чем бедствия. И эти проблемы становятся все более острыми, потому что прогресс автоматизации обещает нам все большее количество свободного времени, доступного среднему работнику.

Разумеется, поиск человеком смысла может вызвать внутреннюю напряженность, а не внутреннее равновесие. Однако именно эта напряженность является незаменимой предпосылкой душевного здоровья. Я рискну сказать, что в мире нет ничего, что могло бы так эффективно помочь выжить даже в наихудших условиях, как сознание, что в жизни есть смысл. Много мудрости заключено в словах Ницше: "Тот, кто знает зачем жить, может вынести почти любое как."

Із часів Освенцима ми знаємо, на що здатна людина. Із часів Хіросіми ми знаємо, що поставлене на карту.

Вважають, що не тільки страждання, але й смерть позбавляє життя сенсу. Я ніколи не втомлюся повторювати, що тільки по-справжньому швидкоплинні аспекти життя — його єдині можливості; але, щойно здійснені, вони одразу перетворюються у реальність; вони врятовані й доставлені в минуле, у якому збережені від зникнення, позаяк у минулому ніщо не може зникнути назавжди, де все зберігається незмінним.

Швидкоплинність нашого існування у жодному випадку не робить його безсенсовним. Але вона визначає нашу відповідальність; оскільки все залежить від реалізації нами по суті нетривалих можливостей.

Коли мене забирали до концентраційного табору в Освенцимі, то знищили рукопис книжки, готовий до друку! Очевидно, моє глибоке прагнення написати цю книжку заново допомогло мені пережити табірне страхіття. Наприклад, захворівши на тиф, я записував на клаптиках паперу чимало нотаток, які мали допомогти мені відновити рукопис, коли настане день визволення. Я впевнений, що саме прагнення відтворити втрачений рукопис тримало мене при житті у тьмяному бараку баварського концентраційного табору.

Пошук сенсу існування — це рушійна сила життя людини.

Горе тому, хто з’ясував, що людини, спогади про яку підтримували його в таборі, більше не існує! Горе тому, хто, коли нарешті надійшов його омріяний день, з’ясував, що цей день зовсім не нагадує мрію! Можливо, він сів у трамвай, приїхав до будинку, який роками змальовував в уяві, і не тільки в уяві, натиснув на дзвінок так, як тисячі разів робив у своїх спогадах, тільки щоб з’ясувати, що людини, котра повинна відчинити двері, немає там і більше ніколи не буде.

Для кожного зі звільнених в’язнів надходить день, коли, пригадуючи своє життя в таборі, він уже не може зрозуміти, як все те витримав. Як тоді, у день звільнення, коли все видавалося прекрасним сном, нарешті надходить день, коли життя в таборі видається лише нічним жахіттям. Вінець досвіду людини, що повернулася додому, — це дивовижне відчуття, що після всього вистражданого їй уже нема чого боятися, окрім свого Бога.

«Was Du erlebst, kann Keine Macht der Welt Dir rauben» («Те, що ти пережив, жодна сила на землі не зможе забрати від тебе»). Не тільки наш досвід, але все, що ми зробили, усі наші величні думки, усі наші страждання, усе це не втрачене, хоча й у минулому; усе це існує в нашому бутті. Минуле — це також вид буття і, можливо, його найпевніший різновид.

Важливо не те, чого ми очікуємо від життя, а те, що життя очікує від нас.