Зазирни у мої сни

Що мені подобається в книгах Макса Кідрука? Незаперечна логіка, ґрунтовність, напруга, коли активізуються мислення та емоції. І все це написано майстерно. У цьому романі письменник не зраджує самого себе, тож відірватися від читання практично неможливо (я буквально примушувала себе відкласти книгу й намагатися заснути). Та й тему обирає більш ніж актуальну - кошмари, які стирають межу між сном та дійсністю. До того ж не тільки для героїв твору. На мою думку, ця історія жахає не тільки тим, що відбуваються страшні речі з мозком малого хлопчака, з молодою родиною. Річ у тім, що в якийсь момент розумієш, що щось подібне може трапитися з кожним. І от це насправді страшно до мурашок. Автор дуже яскраво зображує переживання молодого батька, із сином якого відбуваються паранормальні речі. Здається, мені було легше повірити у всю цю історію, аніж головному героєві, та й мій мозок буквально вибухав від сюжетних поворотів, пропонованих Максом. До речі, сам головний герой видався більш ніж типовим чоловіком років 25, який свідомо ховається від проблем, тупить та й взагалі поводиться, як шмарклі на паркані (летять, куди дме вітер). Книга здалася трохи схожою на інший роман письменника - «Не озирайся і мовчи» Макс Кідрук . Але це лише переконує мене, що автор пише надзвичайно цікаво. Чудовий трилер від одного з улюблених українських письменників.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Что мне нравится в книгах Макса Кидрука? Неоспоримая логика, основательность, напряжение, когда активизируются мышление и эмоции. И все это написано мастерски. В этом романе писатель не изменяет самому себе, поэтому оторваться от чтения практически невозможно (я буквально заставляла себя отложить книгу и пытаться уснуть). И тему выбирает более чем актуальную - кошмары, которые стирают грань между сном и явью. К тому же не только для героев произведения. По моему мнению, эта история ужасает не только тем, что происходят страшные вещи с мозгом маленького мальчика, с молодой семьей. Дело в том, что в какой-то момент понимаешь, что нечто подобное может случиться с каждым. И вот это действительно страшно до мурашек. Автор очень живо изображает переживания молодого отца, с сыном которого происходят паранормальные вещи. Кажется, мне было легче поверить во всю эту историю, чем главному герою, и мой мозг буквально взрывался от сюжетных поворотов, предлагаемых Максом. Кстати, сам главный герой оказался более чем типичным мужчиной лет 25, который сознательно скрывается от проблем, тупит и вообще ведет себя, как сопли на заборе (летят, куда дует ветер). Книга показалась немного похожей на другой роман писателя - «Не озирайся і мовчи» Макс Кідрук . Но это только убеждает меня, что автор пишет очень интересно. Замечательный триллер от одного из любимых украинских писателей.

Ризикую бути закиданою тапками, але стиль Кідрука чимось нагадав стиль Кінга. Особливо останню прочитану Згодом . І хоча теми різні, але чимось вони перекликаються.

Маленький Тео у два роки під час взагалі то не сильно складної операції пережив клінічну смерть. І лише через який час батьки вияснили, що повернувся він з того світу не сам. Щось проникло в нього, і тепер приходить у снах, та й не тільки в них. Навкруги починають ставатися дивні речі, а між Мироном і Євою, батьками Тео, все більше виникає напруга. За клопотами про малого Теодора, буденністю днів, що майже схожі один на одного, кудись поділася шалена пристрасть, що Мирон відчував до Єви, а та, мабуть, ніколи його і не кохала. Тео став для батька всім, тоді як мати… Ну не знаю, можливо їй не дали шансів.

Сімейна драма, трилер, детектив, жахи, - роман тримає в напрузі. Особливо, коли дійство перебирається у США. Не обійшлося без ФБР, дослідницьких лабораторій, наркотиків, наркодилерів і продажних поліцейських. Але все було доречно, відчуття що перебір не виникало. Мене лише дуже здивувала поведінка матері, якось неправдоподібно, як на мене. Ну а фінал то взагалі прибив. Не кажу, що він поганий, він крутий, от тільки… Ех! Мовчу. Бо ж спойлер. Страшний спойлер. Максе, я вас боюсь.

KillWish 18/19

Перевод.

Рискую быть забросанными тапками, но стиль Кидрука чем-то напомнил стиль Кинга. Особенно последнюю прочитанную Позже . И хотя темы разные, но чем-то они перекликаются.

Маленький Тео в два года во время вообще-то не сильно сложной операции пережил клиническую смерть. И только спустя какое-то время родители выяснили, что вернулся он с того света не сам. Что-то проникло в него, и теперь приходит в снах, и не только в них. Вокруг начинают происходить странные вещи, а между Мироном и Евой, родителями Тео, всё больше возникает напряжение. За хлопотам о малом Теодоре, обыденности дней, почти похожих друг на друга, куда-то подевалась бешеная страсть, что Мирон испытывал к Еве, а та, наверное, никогда его и не любила. Тео стал для отца всем, в то время как мать… Ну не знаю, возможно ей не дали шансов.

Семейная драма, триллер, детектив, ужасы, – роман держит в напряжении. Особенно когда действо перебирается в США. Не обошлось без ФБР, исследовательских лабораторий, наркотиков, наркодилеров и продажных полицейских. Но все было уместно, ощущение, что перебор не возникало. Меня только очень удивило поведение матери, как-то неправдоподобно, как мне кажется. Ну а финал так вообще прибил. Не говорю, что он плохой, он крут, вот только… Эх! Молчу. Ведь спойлер. Страшный спойлер. Макс, я вас боюсь.

Для мене це друга книга Макса і можу сказати, що я відверто погарячкувала з занесенням автора в улюблені. Ні, пише він добре, але не кожна книга однаково вражає та захоплює.

Вчитуватися важкувато, практично монолітний текст з малою кількістю діалогів та купою різного непотрібу типу музичних плейлістів, заглиблень у якісь абстрактні речі, цілих сторінок з якимись науковими (або псевдонауковими) поясненнями, не вдається зануритися в те, що відбувається, с головою.

Також я ніяк не могла зрозуміти чому батьки хлопчика постійно тягнули за щось кота, коли їх дитина знаходилась в такому тривожному стані. Да і наприкінці історії теж було дивно читати про те, як батько дивиться в монітори замість того, щоб бігти на потрібний поверх та рятувати сина. А листи до ФБР з переліком цілої купи подробиць, спостереження за снами хлопчика, переселення душ мені взагалі не сподобались, все це здається перебільшеним, недоречним, зайвим. І інтрига… Інтриги не було, автору вона не вдалась, відразу було зрозуміло хто надрукував того листа, хто знаходився на той час удома і таке інше. Єдине, що було цікаво дізнатися (але теж не дуже інтригувало), це хто такий Аймонт і що йому взагалі потрібно від хлопця.

Я, здається, розумію, чому деякі читачі порівнюють Кідрука з Кінгом, але не можу з ними погодитись. Макс відверто застосовує велику кількість прийомів, які зазвичай використовує у своїх творах Король жахів. Там є і перелік музичних композицій, які слухає головний герой, є веселощі від випускання газів, є суто американське підбадьорення хлопчика «чемпіон», є понівечені долі, є навіть слово, яке повинно відкластися у читача в голові і тому повторюється декілька разів на протязі книги, та виділяється написанням по складах або в дужках (над-ру-ку-вав), немає хеппі-енду, все це дійсно нагадує Стівена, але ще більше підкреслює ту прірву, яка пролягає між авторами. В Кінга це виходить майстерно, в Кідрука виглядає підробкою. До того ж в Макса сюжет пронизаний може і цікавим, але дещо штучним, незграбним екшеном, і це його також викидає зі стежки, якою він крокував вслід за майстром. Тобто пише Кідрук може й непогано, але порівнювати його з Кінгом не можна, це блюзнірство.

Що сподобалось. Сподобалась психологічність твору, сподобалось глибоке занурення одразу в декілька важливих життєвих моментів, сподобалось як автор змалював перші напади, все. НОІМ вийшла набагато кращою, більш довершеною і взагалі крутішою по усім параметрам.