Поміж сірих сутінків

Відомий роман американської письменниці литовського походження Рути Шепетіс. Бестселер The New York Times, що перекладено 36 мовами та видано у 40 країнах світу. У 2012 році роман став фіналістом престижної премії Carnegie Medal. Авторитетні видання The Wall Street Journal та Publishers Weekly у 2011 році визнали твір «кращим для молоді». Книга стала фіналістом багатьох європейських премій, а також одним з головних претендентів на Sakura Medal в Японії. У США роман включено до шкільної програми ...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,5

209 оценок

5
68%
4
22%
3
8%
2
1%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 231Хотят прочитать 132

Рецензии

Little_Dorrit23 ноября 2020 г.
Когда читаешь книги по типу романа Руты Сепетус «Между оттенками серого» нужно чётко отделять страну и власть в этой стране. Поэтому фразы типа «да русский народ такой» или «СССР ужасная страна» я не то что не желаю слышать, а это лишено всякой логики, потому что русскому человеку живущему в деревне или работающему на заводе вообще не нужны были ни литовцы, ни поляки, ни кто либо ещё, это были дела политики, в которую 90% населения страны не лезло и просто боялось лезть. Я не отрицаю того что это было, просто выводить это на какой-то спор? Ну зачем это надо, да и к кому претензии предъявлять? Ну вот смотрите в тот период по пакту Германия себе земли отхватила с позволения СССР и СССР себе земли тоже отхватил, о том хотят ли этого местное население никто не спрашивал. Понятное дело, что присоединение происходило против воли этих людей. И вот дальше у читателей почему-то начинается истерика о том, что в СССР жили убийцы и отвратительные люди, которые убивали жителей республик. Люди, во времена Сталина, если вы книги почитаете, сажали в тюрьмы не только жителей Литвы, Польши, Латвии, но и своих же русских граждан и в этой Сибири они были в одной куче. Поэтому обвинять надо не СССР и людей, которые там жили, а высшее руководство, которое у власти стояло и которое решение принимало. Поэтому даже если сейчас это всё будет признано, то к кому претензии? СССР сейчас не существует, требовать что-то от России это как-то бессмысленно, потому что в арестах и ссылках принимали участие жители разных теперь уже стран и к кому претензии предъявлять? Обвинить Сталина? Так он уже мёртв , найти тех людей что это делали? Вероятнее всего они тоже уже умерли или разъехались по всему миру. Требовать деньги? С кого? С России? Так Сталин извините вообще в Грузии родился. Да и не цинично ли это будет? Взять деньги и откупиться от своих родных. Самое важное в этом вопросе не споры и не обсуждения, а как сказала автор, сам факт, что это было. Важно это помнить, важно чтить память умерших, но не делать из этого поле боя.
Сама эта история достаточно тяжёлая в том плане, что здесь будет море жестокости и нечеловеческих условий и Лине, в какой-то степени тут ещё повезло, потому что у неё была мама, был брат, были люди, которые ей помогали и не давали сойти с ума. При этом это написано так, что здесь нет упрёка людям которые жили в России, здесь ненавидели исключительно Сталина и НКВД, при этом автор с огромной теплотой описывает местных женщин, тех же самых эвенков. Поэтому если рассматривать это вне контекста как историю тех, кто выживал в лагерях, кто всеми силами пытался выжить, конечно, история сильная.
Единственное что меня немного смутило, при таком раскладе событий, когда жизнь на грани жизни и смерти, как в конце автор оборвала повествование и сделала ну уж очень странный финал в виде чудесного спасения в виде доктора – проверяющего, который и полечил и наказал в один присест. И знаете, меня позабавила параноидальность автора на тему того, что в России она не дала согласия печатать книги в издательстве тесно связанном с правительством. Уважаемая Рута, в ваших так называемых "государственных" издательствах уже давным давно печатаются довольно странные книжечки и про президента и про его окружение и никто никого в застенки не утащил. Всё-таки автор отстала от темы того, что государственного в России почти ничего и нет. И книжку её спокойно и без цензуры напечатали бы, просто проставили 18+ и всё и на этом дело бы и закончилось. Про геев же в России выпускают, что бы тут не выпустить, учитывая что те же самые "Благоволительницы" переизданы и цензура убрана.
Читать далее
38 понравилось
916
etapoid30 июня 2020 г.
Скоро ми знову будемо вдома. Коли решта світу дізнається, що коїть Радянський Союз, цьому покладуть край.
Заголовком рецензії вибрала цитату з книги, оскільки вона в повній мірі передає сюжет книги і повноту самообману.
Я довго сиділа над книгою, бувало набирала темп і думала що, ось ще трохи почитаю і закінчу, але відірвавшись, доводилось заставляти себе до неї повертатись. І не завжди мені це вдавалось, книга дуже важка, її тема болісна, вона проникнута слізьми, холодом, голодом, цинізмом (в певній мірі).
Весь жах цієї історії полягає в тому, що вона відбулась в найважчий для світу час - період 2 СВ. Тоді всім країнам Європи, а згодом не тільки Європи було важко, з’являлись табори для інтернування, концентраційні, проводилась мобілізація. Та й в цілому очі всіх були звернуті на дії Гітлера, на Союз мало хто зважав на заході Європи, а коли ті вступили в війну з Німеччиною і того більше, могли прости закрити очі на те що Сталін творив у Прибалтиці та на сході Європи.
Але навіть по закінченню війни ситуація не стала кращою, оскільки про депортацію не було загально відомо, ті хто залишилися в живих повернулись додому не одразу, і розказати свою історію вони не могли, загрожувало повернення до Сибіру.
Всю книгу ловила себе на думці, що я той лисий цинік-буркотун, пан Сталас, мені теж притаманна позиція: я маю знання і хочете ви того чи ні, я розкажу що є і як можуть розвиватися події. Надмірний реалізм із значною долею цинізму убиває всіляку надію у оточуючих і спричиняє лиш почуття ненависті.
Хоча книга сповнена болю, хочу закінчити виклад своїх думок позитивним висновком: поміж сірих сутінків вирує життя і лиш від нас залежить чим воно буде сповнене.
Читать далее
18 понравилось
519
Zosia9627 декабря 2016 г.
50/50
Часом важко поставити книжці якусь оцінку. Поміж сірих сутінків стала для мене проблемою в цьому сенсі, бо враження залишила надто неоднозначні.
Через неуважність, читаючи анотацію, я чомусь подумала, що це якісь автентичні спогади, записані автором. Окупація була, депортація була, звірства були, проте не було головних героїв як і самої історії. Кілька реальних постатей, все решта - фікція. Проблема в тому, що все, що мені доводилось читати про війну, концтабори, повстання і депортації було спогадами справжніх людей. Медальйони Налковської, Бабин Яр Кузнєцова, Zdążyć przed Panem Bogiem Краль та ін. Я вірила кожному слову, і знала що все відбувалось насправді. Рута Шепетіс розповідає про те, що було насправді, але я їй не повірила б, якби не знала історії.
Деяку вину я можу покласти на переклад, бо склалося враження ніби перекладали не з мови оригіналу, а з російської. Опечаток у виданні безліч: "Мене просто дрівець треба", пропущені крапки та букви і т.д.
Злочини НКВД, нелюдські умови і смерть на кожному кроці - все достовірно. Проте родина головних героїв, їхні стосунки і часом поведінка були вигадані і якісь несправжні. Я не могла позбутися цього відчуття на протязі всієї книги.
Тепер до плюсів. Досить легка мова, і невеликий об'єм дозволили прочитати Поміж сірих сутінків за один вечір. Незважаючи на мої уваги щодо достовірності, відірватись було важко, бо кортіло дізнатись що буде далі і чим все закінчиться. Роман не позбавлений оптимізму, бо герої весь час один одному допомагали, і навіть найгірші, здавалося б, вороги приходили на поміч. Скоріше за все авторка хотіла показати своїх земляків з якнайкращого боку, тому додала їм трохи героїзму. В реальності ж все значно приземленіше, кожен був, є і буде сам за себе. Проте більішсть людства ще не впала так низько, щоб полишити іншу людину в біді і будемо сподіватись - не впаде.
Сподобалось те, що головна героїня малювала. Це мене надихнуло і додало історії якоїсь піднесеності. А факт, що у результаті депортації і примусового ув'язнення у Сибіру, загинуло або втратило найкращі роки життя так багато видатних, талановитих особистостей, страшенно засмучує і змушує відчувати до кривдників ненависть. Адже постраждали не тільки литовці.

Я ненавиділа їх - і Радянський Союз, і НКВД. Я посіяла в серці зерно ненависті.Я поклялася, що воно виросте в могутнє дерево і коріння його задушить їх усіх.
Безліч лишилось запитань. Оцінка середня, бо для мене книга слабенька. Але плюсів теж достатньо.
За обкладинку окремий плюс.
Читать далее
17 понравилось
1K

Все рецензии

Цитаты

robot23 декабря 2016 г.
Ви коли-небудь питали себе, якою є ціна людського життя? Того ранку життя мого брата вартувало кишенькового годинника.
7 понравилось
353
Noel-1325 сентября 2018 г.
...любов - то найпотужніша армія. Любов до друга, до рідного краю, до Бога, навіть до ворога - любов відкриває воістину дивовижну природу людського духу.
5 понравилось
460
magiana8 октября 2016 г.
Тато казав: учені вважають, що з Місяця Земля здається блакитною. Тієї ночі я була згодна з ученими. Я б намалювала Землю блакитною, обважнілою від сліз.
4 понравилось
242