Поміж сірих сутінків

Відомий роман американської письменниці литовського походження Рути Шепетіс. Бестселер The New York Times, що перекладено 36 мовами та видано у 40 країнах світу. У 2012 році роман став фіналістом престижної премії Carnegie Medal. Авторитетні видання The Wall Street Journal та Publishers Weekly у 2011 році визнали твір «кращим для молоді». Книга стала фіналістом багатьох європейських премій, а також одним з головних претендентів на Sakura Medal в Японії. У США роман включено до шкільної програми ...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,5

209 оценок

5
68%
4
22%
3
8%
2
1%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 231Хотят прочитать 131

Рецензии

Little_Dorrit
23 ноября 2020
Когда читаешь книги по типу романа Руты Сепетус «Между оттенками серого» нужно чётко отделять страну и власть в этой стране. Поэтому фразы типа «да русский народ такой» или «СССР ужасная страна» я не то что не желаю слышать, а это лишено всякой логики, потому что русскому человеку живущему в деревне или работающему на заводе вообще не нужны были ни литовцы, ни поляки, ни кто либо ещё, это были дела политики, в которую 90% населения страны не лезло и просто боялось лезть. Я не отрицаю того что это было, просто выводить это на какой-то спор? Ну зачем это надо, да и к кому претензии предъявлять? Ну вот смотрите в тот период по пакту Германия себе земли отхватила с позволения СССР и СССР себе земли тоже отхватил, о том хотят ли этого местное население никто не спрашивал. Понятное дело, что присоединение происходило против воли этих людей. И вот дальше у читателей почему-то начинается истерика о том, что в СССР жили убийцы и отвратительные люди, которые убивали жителей республик. Люди, во времена Сталина, если вы книги почитаете, сажали в тюрьмы не только жителей Литвы, Польши, Латвии, но и своих же русских граждан и в этой Сибири они были в одной куче. Поэтому обвинять надо не СССР и людей, которые там жили, а высшее руководство, которое у власти стояло и которое решение принимало. Поэтому даже если сейчас это всё будет признано, то к кому претензии? СССР сейчас не существует, требовать что-то от России это как-то бессмысленно, потому что в арестах и ссылках принимали участие жители разных теперь уже стран и к кому претензии предъявлять? Обвинить Сталина? Так он уже мёртв , найти тех людей что это делали? Вероятнее всего они тоже уже умерли или разъехались по всему миру. Требовать деньги? С кого? С России? Так Сталин извините вообще в Грузии родился. Да и не цинично ли это будет? Взять деньги и откупиться от своих родных. Самое важное в этом вопросе не споры и не обсуждения, а как сказала автор, сам факт, что это было. Важно это помнить, важно чтить память умерших, но не делать из этого поле боя.
Сама эта история достаточно тяжёлая в том плане, что здесь будет море жестокости и нечеловеческих условий и Лине, в какой-то степени тут ещё повезло, потому что у неё была мама, был брат, были люди, которые ей помогали и не давали сойти с ума. При этом это написано так, что здесь нет упрёка людям которые жили в России, здесь ненавидели исключительно Сталина и НКВД, при этом автор с огромной теплотой описывает местных женщин, тех же самых эвенков. Поэтому если рассматривать это вне контекста как историю тех, кто выживал в лагерях, кто всеми силами пытался выжить, конечно, история сильная.
Единственное что меня немного смутило, при таком раскладе событий, когда жизнь на грани жизни и смерти, как в конце автор оборвала повествование и сделала ну уж очень странный финал в виде чудесного спасения в виде доктора – проверяющего, который и полечил и наказал в один присест. И знаете, меня позабавила параноидальность автора на тему того, что в России она не дала согласия печатать книги в издательстве тесно связанном с правительством. Уважаемая Рута, в ваших так называемых "государственных" издательствах уже давным давно печатаются довольно странные книжечки и про президента и про его окружение и никто никого в застенки не утащил. Всё-таки автор отстала от темы того, что государственного в России почти ничего и нет. И книжку её спокойно и без цензуры напечатали бы, просто проставили 18+ и всё и на этом дело бы и закончилось. Про геев же в России выпускают, что бы тут не выпустить, учитывая что те же самые "Благоволительницы" переизданы и цензура убрана.
Читать далее
38 понравилось
0
936
etapoid
30 июня 2020
Скоро ми знову будемо вдома. Коли решта світу дізнається, що коїть Радянський Союз, цьому покладуть край.
Заголовком рецензії вибрала цитату з книги, оскільки вона в повній мірі передає сюжет книги і повноту самообману.
Я довго сиділа над книгою, бувало набирала темп і думала що, ось ще трохи почитаю і закінчу, але відірвавшись, доводилось заставляти себе до неї повертатись. І не завжди мені це вдавалось, книга дуже важка, її тема болісна, вона проникнута слізьми, холодом, голодом, цинізмом (в певній мірі).
Весь жах цієї історії полягає в тому, що вона відбулась в найважчий для світу час - період 2 СВ. Тоді всім країнам Європи, а згодом не тільки Європи було важко, з’являлись табори для інтернування, концентраційні, проводилась мобілізація. Та й в цілому очі всіх були звернуті на дії Гітлера, на Союз мало хто зважав на заході Європи, а коли ті вступили в війну з Німеччиною і того більше, могли прости закрити очі на те що Сталін творив у Прибалтиці та на сході Європи.
Але навіть по закінченню війни ситуація не стала кращою, оскільки про депортацію не було загально відомо, ті хто залишилися в живих повернулись додому не одразу, і розказати свою історію вони не могли, загрожувало повернення до Сибіру.
Всю книгу ловила себе на думці, що я той лисий цинік-буркотун, пан Сталас, мені теж притаманна позиція: я маю знання і хочете ви того чи ні, я розкажу що є і як можуть розвиватися події. Надмірний реалізм із значною долею цинізму убиває всіляку надію у оточуючих і спричиняє лиш почуття ненависті.
Хоча книга сповнена болю, хочу закінчити виклад своїх думок позитивним висновком: поміж сірих сутінків вирує життя і лиш від нас залежить чим воно буде сповнене.
Читать далее
18 понравилось
0
523
Zosia96
27 декабря 2016
50/50
Часом важко поставити книжці якусь оцінку. Поміж сірих сутінків стала для мене проблемою в цьому сенсі, бо враження залишила надто неоднозначні.
Через неуважність, читаючи анотацію, я чомусь подумала, що це якісь автентичні спогади, записані автором. Окупація була, депортація була, звірства були, проте не було головних героїв як і самої історії. Кілька реальних постатей, все решта - фікція. Проблема в тому, що все, що мені доводилось читати про війну, концтабори, повстання і депортації було спогадами справжніх людей. Медальйони Налковської, Бабин Яр Кузнєцова, Zdążyć przed Panem Bogiem Краль та ін. Я вірила кожному слову, і знала що все відбувалось насправді. Рута Шепетіс розповідає про те, що було насправді, але я їй не повірила б, якби не знала історії.
Деяку вину я можу покласти на переклад, бо склалося враження ніби перекладали не з мови оригіналу, а з російської. Опечаток у виданні безліч: "Мене просто дрівець треба", пропущені крапки та букви і т.д.
Злочини НКВД, нелюдські умови і смерть на кожному кроці - все достовірно. Проте родина головних героїв, їхні стосунки і часом поведінка були вигадані і якісь несправжні. Я не могла позбутися цього відчуття на протязі всієї книги.
Тепер до плюсів. Досить легка мова, і невеликий об'єм дозволили прочитати Поміж сірих сутінків за один вечір. Незважаючи на мої уваги щодо достовірності, відірватись було важко, бо кортіло дізнатись що буде далі і чим все закінчиться. Роман не позбавлений оптимізму, бо герої весь час один одному допомагали, і навіть найгірші, здавалося б, вороги приходили на поміч. Скоріше за все авторка хотіла показати своїх земляків з якнайкращого боку, тому додала їм трохи героїзму. В реальності ж все значно приземленіше, кожен був, є і буде сам за себе. Проте більішсть людства ще не впала так низько, щоб полишити іншу людину в біді і будемо сподіватись - не впаде.
Сподобалось те, що головна героїня малювала. Це мене надихнуло і додало історії якоїсь піднесеності. А факт, що у результаті депортації і примусового ув'язнення у Сибіру, загинуло або втратило найкращі роки життя так багато видатних, талановитих особистостей, страшенно засмучує і змушує відчувати до кривдників ненависть. Адже постраждали не тільки литовці.

Я ненавиділа їх - і Радянський Союз, і НКВД. Я посіяла в серці зерно ненависті.Я поклялася, що воно виросте в могутнє дерево і коріння його задушить їх усіх.
Безліч лишилось запитань. Оцінка середня, бо для мене книга слабенька. Але плюсів теж достатньо.
За обкладинку окремий плюс.
Читать далее
17 понравилось
0
1K