Мае браты, мае суседзі

Не гідна ти дочкою лісу зватись!
бо в тебе дух не вільний лісовий,
а хатній рабський!

Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба,
що стільки бачив наших рад і танців,
і лісових великих таємниць.
Вже німці міряли його, навколо
втрьох постававши, обсягли руками —
і ледве що стікло. Давали гроші,
таляри биті, людям дуже милі,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
Тоді ж і я на бороду заклявся,
що дядько Лев і вся його рідня
повік безпечні будуть в сьому лісі.

…треба тільки слово знати,
то й в лісовичку може уступити
душа така саміська, як і наша

І та вже відьма? — Ба, то вже судилось
відьомською свекрухою вам бути.
Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли.

Щоб наші людські клопоти збагнути,
то треба справді вирости не в лісі

Нічого. Спала. Хто ж зимою робить?
Спить озеро, спить ліс і очерет

Хто не чув про моторного парубка Енея? А про Юнону, сучу дочку? Ото ж бо, знають всі, що це герої славнозвісної поеми Івана Котляревського "Енеїда". Правду кажучи, читала я цей твір без особливого захоплення, скоріше з програмного примусу. Але треба віддати належне Котляревському як класику української літератури, корифею українського театру. Єдина ремарка - набагато легше твір сприймається після попереднього ознайомлення з критикою.

Не розглядівши, кажуть, броду
Не лізь прожогом першим в воду,
Бо щоб не насмішив людей.

Чого передо мной лукавиш,
Не дівочка я в двадцять літ.