Доки смерть не розлучить нас

Книга меня приятно удивила. Ещё и автор написал, что история о невыдуманных персонажах. Я не ожидал, что мне будет настолько интересно её читать. Возможно потому, что после знакомства с аннотацией, я думал, что будет больше любовной линии. А на деле её то тут и не было можно сказать. Речь шла про два семейства на разных уголках Украины в первой половине двадцатого столетия. Тяжёлое время тогда было для людей. Сначала первая мировая, потом революция, НКВД, голодомор, а тут уже и вторая мировая. Люди рождались, жили и умирали в этих условиях. Постоянно переживая за родных, близких и самих себя. Ведь не дожить до завтра можно было запросто, и даже для этого не обязательно было делать, что то незаконное. А сейчас какие проблемы? Мало лайков в инстаграмме поставили? А многие разленились настолько, что даже увлечений толком никаких нет, что хотят ничего не делать, а деньги сами пешком приходили к ним, чтобы можно было продолжать лежать на диване. А есть и те, которые все время недовольны жизнью, но пойти и что то поменять им не хочется. Ведь все само должно сделаться. Хорошая и интересная книга о тяжёлой жизни того времени, о людях которые и мечтать не могли о той жизни, которой сейчас живём мы. Оценка 9 из 10

Рано чи пізно, вони повинні були зустрітися, адже доля призначила їх один для одного. Рано чи пізно вони повинні були подивитися один одному у вічі- і зрозуміти: все, що було раніше, хороше, чи погане, тільки наближувало цей час. Рано чи пізно вони повинні були впізнати один одного, адже їхнє кохання давно було затверджене і узгоджене десь там, в небесній канцелярії, якимось неймовірно ліричним небесним чиновником. І це було тільки питання часу. Та час випав трагічний і лихий. Час випав смутний і невеселий. Час не хотів робити знижки на долі двох закоханих. Час взагалі нікому і ніколи не робив послаблень. М і W. Так починалися їхні імена. І в цьому співпадінні був якийсь трагізм. І символічність. І велика близькість. Вони так любили рідну землю. Вони так любили свою Україну. Її поля, лани. Її красиві білі хатинки під солом'яними стріхами. І бузька у долині, і ластівку в синім небі, і червону голівку маку на золотій ниві. І росу, як сльозу, і хмару, що несла життя, а не віщувала смерть. І незалежність, за яку так довго і гірко боролися. Рано чи пізно вони зустрінуться. Але не на рідній землі, а на далекій чужбині. І їхня любов буде боліти, як стара рана. І квітнути, як квітка після дощу. Але Україна буде їм тільки снитися. Бо вороття додому- то смерть. Так вже сталося. Рано чи пізно...

На русском.

Рано или поздно, они должны были встретиться, ведь судьба предназначила их друг для друга. Рано или поздно они должны были посмотреть друг другу в глаза - и понять: все, что было раньше, хорошее, или плохое, только приближало это время. Рано или поздно они должны были узнать один другого, ведь их любовь давно была утверждена и согласована где-то там, в небесной канцелярии, каким-то невероятно лирическим небесным чиновником. И это был только вопрос времени. Но время выпало трагические и плохое. Время выпало смутное и невесёлое. Время не хотело делать скидку судьбе двух влюбленных. Время вообще никому и никогда не делало послаблений. М и W. Так начинались их имена. И в этом совпадении был и трагизм, и символика, и большая близость. Они так любили родную землю. Они так любили свою Украину. Её поля, луга. Её красивые белые избушки под соломенными крышами. И аиста в долине, и ласточку в синем небе, и красную головку мака на золотой ниве. И росу, как слезу, и тучу, которая несла жизнь, а не предвещала смерть. И независимость, за которую так долго и горько боролись. Рано или поздно они встретятся. Но не на родной земле, а на далекой чужбине. И их любовь будет болеть, как старая рана. И расцветать, как цветок после дождя. Но Украина будет им только сниться. Потому что возвращение домой- смерть. Так уж случилось. Рано или поздно...

— Ми боремось за свою землю, яку ви прийшли поневолити. Померти за неї — честь для кожного українського патріота.

Ця книга дуууже довго стояла в мене на полиці. Не можу адекватно пояснити, чому я так довго не могла її прочитати. І ось нарешті це сталося. Скажу одразу, що я не розчарована, але коли я починала її, то очікувала трохи іншого.

Я думала, що це буде історія закоханих на тлі історії України. Так, це, звісно, була історія двох, але двох окремих особистостей, які навіть не знайомі між собою. Якщо ви думаєте, чому ж тоді така назва, то пояснення в книзі є.

Володимир — хлопець із Західної України. Його дитинство припало ще на роки польського панування на цих землях, а юність — на радянські часи. Маріїне дитинство проходило в післяпетлюрівський період, дівчина навіть пережила Голодомор. Дві долі, дві різні, але в чомусь такі схожі історії. Історії людей, які люблять свою країну.

Книжка дуже швидко читається, вона невеличка, але надзвичайно цікава. Хоча мені й не вистачило розгорненості та деталізації.