Доки смерть не розлучить нас

- Ми боремось за свою землю, яку ви прийшли поневолити. Померти за неї - честь для кожного українського патріота.

Віра, як і Батьківщина, в людини одна.

Бажання підпорядкуватись коханій людині не одного закоханого примушувало робити безглузді вчинки, зводило на манівці долі, а то й підштовхувало до злочинів. Особливо коли один з пари керувався в цьому почутті лише покликом серця, а інший ще й розумом, котрий, як відомо, завжди і в усьому шукає вигоди для його власника.

Закоханість окриляє, додає душевної снаги, але буває, що й відбирає розум.

- Ми, патріоти України, клянемось! Усі свої сили, розум і волю віддати боротьбі за незалежну суверенну Україну. Як би не склались наші долі, завжди і скрізь боронити нашу Батьківщину, бути з нею всім серцем, доки смерть не розлучить нас. Клянемось!

Гармонія у почуттях закоханих виникає лише тоді, коли один і другий знаходять саме ту, свою, половинку.

У молодої радянської влади дуже багато прихованих ворогів. І викриття ще одного такого ворога, хай навіть видуманого, піде лише на користь нашій владі.

Як же бентежать душу краєвиди і запахи рідної землі після довгої розлуки! Яким милим серцю видається родинне гніздо, що в нього ти, наче той бусол, повертаєшся з далекого краю в очікуванні спокою і любові, котрим, здається, наповнене все у цій найкращій на світі місцині, де народився і виріс. І відчуття, які охоплюють тебе, коли повертаєшся в її материнські обійми, певно, є одним з найвищих проявів людського щастя.