Пуговицы

Дивно: на різних кінцях континенту люди часом роблять одні й ті самі рухи,не замислюючись,хто їх вигадав першим.Скажімо,хапаються за кінчик вуха або крутять дулі,або-пальцем біля скроні...

Проживши не малий вік, я розумію, що людське життя - зовсім не те, що ми собі про нього уявляємо. Адже Бог не дає жодних гарантій на те, що буде легко. Це вигадуємо ми самі, заколисуючи себе, сподіваючись, що буде саме так, як ми собі намислили.

Можливо, є в цьому якась розрада - показати іншому, що ти страждав не менше за нього.

Не свари час і молодь. Раніше було краще лише тому, що тобі було менше років.

Радій тому, що маєш нині: завтра щезне й воно...

Ще раз упевнився, що світ малий, мов помаранч - вміщається в долоню.
Витискай з нього сік одним рухом і пий.
Але є одна умова: він перший мусить вичавити з тебе всі соки!

Я бачив людей у краватках, за цілком благопристойними й навіть патріотичними пиками яких ховалися свинячі писки і кабанячі ікла.
Вони порпались у будь-якому багні, де сподівались відшукати золотий жолудь, щоб покласти його в своє, і без того напаковане мотлохом, лігво.
Так було скрізь, хоч куди кинь оком.

Той, хто хоч якимось чином торкався влади (навіть влади химерної, мізерної, котра обмежувалася обідраним кабінетом у Богом забутій глибинці), починав безбожно набивати власні кишені.
Хто - копійчаним насінням, хто - цілими заводами.
Байдуже - аби гребти.

Я повернусь,.., коли...
...Коли ми переможемо.
І без емоцій згадаємо свою тривогу, гнів і розпач - але без гніву і розпачу.
...Коли зрозуміємо, що воювати можна, маючи в душі ненависть, гнів, біль, а перемагати - лише з любов`ю.
І це - найтяжче, чого мені ще треба навчатися.
Але, обіцяю - я навчусь...

...все це (Майдан) - попри всю серйозність і невідомість майбутнього - нагадує свято. Свято єднання і радості від зустрічей з такими самими, як ти.