Я бачив людей у краватках, за цілком благопристойними й навіть патріотичними пиками яких ховалися свинячі писки і кабанячі ікла.
Вони порпались у будь-якому багні, де сподівались відшукати золотий жолудь, щоб покласти його в своє, і без того напаковане мотлохом, лігво.
Так було скрізь, хоч куди кинь оком.
З одного боку йшло шалене насадження невігластва, безкультур`я і низьких пристрастей, а з іншого - абсолютно безсоромний грабіж вже награбованого іншими.
Ситуація в країні була досить абсурдною, але мені здавалося, що поки що так і має бути. Аж доки ми перетнемо певну незворотню точку, за якою назавжди залишиться генетика покори, страху, заздрісності, невиправданих амбіцій, зрадництва та інших наслідків багаторічного насадження викривлених понять.
Починаючи з 2010 року, це викривлення доходило апогею.
Той, хто хоч якимось чином торкався влади (навіть влади химерної, мізерної, котра обмежувалася обідраним кабінетом у Богом забутій глибинці), починав безбожно набивати власні кишені.
Хто - копійчаним насінням, хто - цілими заводами.
Байдуже - аби гребти.
Комплекс вічних ненажерливих злиднів правив навіть тими, чиї годинники коштували як квартира чи автомобіль.
Хапати і красти, поки є така можливість - така ідеологія керманичів.
У тому, що вони тимчасові, я не мав жодних сумнівів.
Ваша оценка
4 понравилось
