...Навіть приречена людина може літати, коли падає у прірву...
Книга не викликала очікуваних емоцій, вона не відноситься до тої літератури, що западає в душу і не покидає думок. Але варто зазначити, що читається роман легко, ніби перед очима пролітає життя людини, що ловить кожен момент.
Книга закликає переступати через свої страхи і втілювати, навіть, найбожевільніші мрії у життя. Жити моментом, не озираючись назад і не зазираючи в майбутнє. Хороше осіннє чтиво.
Під час читання роману постійно нав'язується думка, що в інших книгах, де розповідається про приречену людину і її кохання це все розписано в розовому світлі і дуже мило, неправдоподібно, а насправді це зовсім не так. Це гидко, тяжко і боляче - ось що хоче донести автор. Але Івасько сам не мало наворотив.
Мені не сподобалось освідчення Анни Бенедиктові. Можливо, він хотів зруйнувати стереотипи, але саме цей стереотип (хлопець освідчується дівчині) мене влаштовує.
Складається враження, що Бенедикт егоїст. Він вирішує не робити як всі герої романів, не відштовхувати свою половинку, а попросити її залишитись. А що якщо людина через це прохання погоджується лишитись тільки через почуття обов'язку або жалості? Люди в таких ситуаціях відштовхують дорогих для себе людей, щоб не катувати їх своїм болем і стражданнями, щоб вони залишилися в їхній пам'яті життєрадісними і веселими, вони не хочуть вдягати на них кайдани обов'язку. Лише надзвичайно сильні і люблячі люди, які готові брати на себе обов'язок, лишаться поруч не дивлячись ні на що, навіть на відштовхування і вороже ставлення. Вони зможуть розтопити ту стіну, якою відгороджуються від них, для їхнього ж порятунку. Звісно, тут теж не говорилось, що Анна лишилась з почуття жалості чи обов'язку, вона його кохала, але прохання лишитись мало місце і тут я не погоджусь з автором тому, що на мою думку, лише сильні люди вміють відпускати.
Також батьки Бенедикта знайшли його лише після перегляду якогось репортажу. Невже перебуваючи на межі життя і смерті він не хотів в останній раз побачити батьків, поговорити з ними, обійняти, попрощатися? Чому він самостійно не повідомив де він?
Розпочавши жити заново Бенедиктові постійно таланило: і кохання знайшов, і друзів, і навіть роботу.Цікаво, яка зарплата у вчителя зарубіжної літератури, що він може дозволити собі найняти помічника?
Книга хороша тим, що намагається закликати долати страхи, втілювати мрії, лишати все старе, щоб досягти нового, але разом з тим в ній багато суперечностей і як на мене, щасливих випадків, як для однієї людини. Навіть якщо кинути все і почати життя спочатку, варто багато працювати, щоб досягти бажаного, а за пару місяців можна лише закласти фундамент, а не побудувати будинок мрії, як це сталося у Бенедикта. Я розумію, що в нього було обмеження в часі, але все ж варто бути реалістами.
P.S.:4 з 5 за хороші вірші і цитати, а також стимул долати страхи і жити теперішнім моментом. 
8 понравилось
