Бойня номер пять

Если эта книга о войне, на которой погибают дети - я не увидела войны, только унылых, вялых невыразительных людей.
Если эта книга об ужасах бомбежки Дрездена - я не увидела ни огня, ни развалин - все схематично.
Если эта книга о четвертом измерении, в котором каждый умирал, умирает и будет умирать и жить одновременно - это не смогло стать своего рода оправданием смерти. Потому что автор, кажется, забыл какой смысл принято вкладывать в само слово "жить". Жить - это чувствовать каждый новый момент, а не проживать заново прошлое, принимая его структуру.

О сюжете можно и в интернете почитать, так что не буду включать информацию о нем сюда. Только впечатления и рассуждения.
Полуфантастическое и полуавтобиографическое произведение об ужасах войны. Читается как бред сумасшедшего, воспринимается как галлюцинация. Именно в такой форме нужно говорить о подобном. Однако, советую все же очищать при чтении основную идею произведения от инопланетян, психических отклонений главного героя и прочей шелухи. Тогда удастся верно воспринять книгу даже тем, кто не склонен наслаждаться формой наравне с содержанием и рискует осуждать «Бойню№5» за «непонятность» и «бредовость». Приложим же немного интеллектуальных усилий.

Самым пронзительным мне показалась вторая часть названия: «Бойня№5, или Крестовый поход детей».

Мораль произведения и моего поста. Война бессмысленна, страшна и ее ужасы нельзя романтизировать. Желаю читать правильные книги о войне.

P.s. Я благодарна университетскому курсу по американской литературе, в рамках которого и прочитала «Бойню№5» на английском. Если кому-то интересно мое эссе на тему «”So it goes”, or fatalism in Kurt Vonnegut’s “Slaughterhouse-5”», могу прислать его в индивидуальном порядке. Автомат за него получила.

О, Боже, дай мені спокій, щоб я міг приймати
Все те, чого я не можу змінити,
Мужність,
Щоб я міг змінити те,
Що є в моїх силах,
І мудрість, щоб я завжди знав,
Де кінчається одне і починається інше.

Першим здивуванням стала для мене назва книги, три назви. Бойня номер п'ять, вона ж Дитячий хрестовий похід, вона ж Вальс зі смертю.

По-друге - я не очікувала того, що книга написана у стилі магічного реалізму. Тобто, коли реальність переплітається з фантазією, чимось не реальним.

Третє - не виправдане очікування опису дій бомбардування Дрездену, чи то участі головного героя у цьому дійстві. Цього взагалі не було.

Отже, мені не сподобалось.
В книзі відсутня інтрига, секрет. Сюжет поступово не стає більш напруженим. Оповідання без тиску на емоції. Це не є погано, в інших книгах такий стиль мені до душі (наприклад у В. Вульф), але у цьому випадку стиль розповіді не справив враження.
Історія про чоловіка, що зійшов з розуму, який був учасником другої світової війни.

Що сподобалось? Ритм тексту. Увага до швидкоплинності моменту. Автор обриває його, залишаючи цим в пам’яті. Схоже на нотатки які переплітає і поєднує між собою магічний реалізм. Відчувається, що текст відпрацьований на 100%.

*Трохи інформації про створення книги
Ідея книги була на думці в автора задовго до... працюючи другорядним журналістом який збирає події, що швидко привертають увагу публіки, у тій далекій реальності від написання книги, ідея вже жевріла і розросталась. В процесі роботи над книгою було знищено 5 тисяч сторінок!