Проклята краса

Дівоча краса. Це дар від Бога чи покарання? Дехто говорить, що це дар долі — вродитися красивою, стрункою та спокусливою. Ловити погляди чоловіків, зводити їх з розуму та спонукати виконувати всі забаганки, і, нарешті, обрати собі найкращого. А дехто, хто знає справжню ціну життя, стверджує, що ліпше народитись під щасливою зіркою, що головне не врода, а внутрішня краса. Дарина Гнатко у своїй новій книзі погоджується з останніми.

«Проклята краса» — текст надзвичайно зворушливий та трагічний. Розповідаючи про тяжкий тягар дівочої краси, що впав на плечі юної Ганнусі та обернувся для неї лихом, Дарина Гнатко викликає читацьке співчуття до головної героїні оповіді. Текст викликає бажання співпереживати та розділяти нещастя Ганнусі, а, перегорнувши останню сторінку, — задоволено посміхнутися.

Дія роману відбувається в невеличкому полтавському селі Пироги в середині тридцятих років минулого століття. Юна Ганнуся Кравецька роботяща молодиця, красуня та реготунка. Її красою захоплюються чоловіки, її очі зводять з розуму та чарують своєю блакиттю. Здається, сама Ганна не відає сили своєї вроди. Слова сільського агронома Павла Гребенка, одруженого, але нещасного в шлюбі, чудово це ілюструють:

Так, ця жорстока краса лише шкодить, часто стає причиною воєн, а у менших масштабах — розбиває життя всім навкруги. Вона руйнує шлюби, викликає заздрість та спонукає до помсти. Здається, тільки час може вплинути на неї. Для Ганнусі в такому маленькому селі, де перешіптуються пліткарки і чоловіки розпускають руки на очах у всіх, просто нема життя. Схоже, лиш місто зможе поглинути красу Ганнусі, розчинити її серед тисяч вродливих дівчат, зберегти для єдиного. Але місто зустрічає сільське дівча ворожо. Взагалі, образ міста — такого неприступного з кам’яними клітками-квартирами, заасфальтованими дорогами та тротуарами, розкрито досить непогано. А ще недобрий знак при в’їзді теж застерігав Ганну:

Звісно, все справдилося: і прокльони Галини, і батьківські слова. Коло трагічних подій, яким, здається, не буде кінця змусять Ганнусю поплатитися за свою вроду, котрої вона ніколи не прагнула, котрої соромилася, але не могла позбутися. Чи винна Ганна, що Бог нагородив (чи то прирік) її красою, а щастя на її долю не вистачило? Чому має розплачуватись за це все своє життя? Адже за все потрібно платити і все має свою вартість.

Сюжет роману немов бурхлива річка: несе на своїх хвилях героїв, проривається через кордони та виносить їх на чужі береги. Дарина Гнатко надзвичайно наситила текст подіями. Читаючи, ловиш себе на думці: «Ну, не могло це все статися з однією людиною! Подій вистачить на два життя». Життєві перипетії персонажів твору — майже позачасові в історичному сенсі. Звісно, є деякі відлуння подій Голодомору та репресій тридцятих років, але вони слугують тьмяним фоном книги, не застилають долі Ганнусі. Сучасні автори досить часто використовують трагічні події двадцятого століття у своїх текстах, аби надати драматичності, накладаючи їх на долі героїв. Але авторка «Проклятої краси» залишила їх поза сюжетом, написавши чудовий сентиментальний роман про кохання, в котрий пірнаєш з головою, занурюєшся в море емоцій, співчуваєш і розділяєш радість. Чудова мандрівка стежкою чужого життя!

Придбала цю книжку майже рік тому у КРД.
В анотації було про любов на фоні подій 30-х років.
На Полтавщині. Мої батьки родом звідти.
З плюсів. Дуже швидко читається. Типовий "жіночий роман" з усіма прибабахами, що властиві даному жанру. Можливо, якби мова не йшла про 30-ті роки поставила б тверду трійку.
Але сюжет спотворює дійсність. Не було "добрих" НКВД-істів. Тим більше наприкінці 30-х.
Мною сприймається як прагнення попіаритись на болючій темі.
Є й інші недоліки. Дуже неправдоподібно. Надто вже солодкаво-релігійно, аж нудить (навіть мене, хоча я сама людина віруюча).
Після прочитання лишається солодкаво-нудний присмак втраченого дарма часу.
Дівчатка, якщо любите романи про кохання (я їх також читаю, хоча мені вже дуже-предуже багато років), краще оберіть щось інше.
Не рекомендую.

"Краса - це страшна сила" - дуже влучний вираз для цього роману, так само, як і епіграф цієї книги: "Її хрест - її врода".
Хто хоча б раз не бажав мати привабливу зовнішність, яка могла полонити всіх навколо? Напевне, таких людей немає. Та разом з тим ніхто не задумується, а що ж з другої сторони медалі, адже все має свою ціну. Яку саме? Цього ніхто не знає.
В цій книзі мене підкорила обкладинка, почавши читати не очікувала чогось грандіозного, швидше навпаки, але виявилось, що я помилялась. І починаючи з знайомства з майором Солодовим ця книга читалась для мене під ритм серця. Тут дуже майстерно описані всі відчуття і почуття героїв, не кожен автор так зуміє, щоб мурашки йшли по шкірі. Можливо, ця історія примітивна, але щось притягуюче в ній є. З усіх героїв мені найбільше, як не дивно, не сподобався батько Ганнусі, який вірив усім окрім своєї дитини, а також ненавидів НКВС за те, що ті губили людей і при цьому зневажав тих самих "згублених людей", бо вони були ворогами народу. Його логіка дуже примітивна. А в що ж він тоді вірив, якщо не визнавав ні влади, ні Бога? Це якась дуже пасивна людина, такі гублять суспільство.
Ще в романі мене вразила логіка Ані, коли вона задля порятунку Діми хотіла пристати на умови Прокопенка. Якби вона це зробила, то вразила б коханого в 10 разів болючіше, а ніж коли розказала усе відразу. Дмитро уже переживав зради, а вдруге наступити на ті самі граблі, ой як боляче. Та дякувати Богу він її врозумив, хоч і в останню мить, але події пішли іншим шляхом.
Щасливий кінець неабияк потішив тому, що зараз більше авторів орієнтується на драми, які знаходять відгуки в серцях сучасних читачів. Можливо, це пов'язано з подіями у світі, кризами, особистими невдачами і т.д., але так хочеться вірити у щасливі розв'язки і позитивні кінцівки.

Роман о том что во всем всегда виновата женщина. Если тебя изнасиловал (пардон "завладел") мужик, то виновата женщина (потаскуха такая). Если мужик влюбиться, то тоже девушка, ведьма такая, соблазнить и приворожила. А он бедный несчастный теленок. А если на его чувства не ответили взаимностью, то как ты вообще мразь такая посмела.

Самое ужасное что женщины такого мнения о женщинах!! А мужик просто святой, за него боротся надо, удерживать, от соблазнительницы коварное отбирать.

Это такой треш и такой перебор. Я ожидала от книги сельского украинского колорита, а получила то что Ану все время все хотят. При том все хотят "владеть", "скажи что ты моя", прям как на рынке (рабство отметили дано, алло)

Больше всего добила концовка. Во-первых, чудесное спасение от НКВД (жизненно не правда ли?). А во-вторых, это спасение случилось с божьей помощью (в атеистическом сюзе). Ну конечно без хеппи энда ж никак.

3/5

Цю книгу я взагалі не планувала заказувати, а тим більш читати, але інколи у мене бувають заскоки, коли хочеться зробити собі какао, лягти в ліжечко і прочитати щось типу Дашвар.
Перші розділи були дійсно цікавими. Я уявляла головну героїню - Ганнусю, її батьків, то село, короче, все! Але з кожним розділом у мене виникало тільки одне в голові: якось все дуже неправдоподібно, якось засолодко. (далі спойлер) От, чесно, вбило, коли наша Ганнуся після переїзду зустрівши іншого мужика - Солодова, зразу ж забуває про своє коханнячко, яке лишилося в селі. У них (Ганні і Солодова) від одного єдиного погляду виникає якісь такий любовний БУМ. І все. Він не може без неї, а вона без нього. Мій мозок після такого видав error. Ну не буває так в житті. Не буває.
Але незважаючи на неправдоподібність - книгу я дочитала. І знову ж таки кінець не вразив. Хєппі енд. Нічого цікавого, не було в мене щось типу "ВАУ" або "ЯК". Склалося трохи таке враження, що автор просто вже сам не знав як то все закінчити і писав аби вже пошвидше.
Але я не жалію про те, що витратила час на роман. Книга легка в читанні, на один день, якщо не зациклюватися на змісті, то з нею можна трохи відпочити і розгрузити мозок. Жіночі романи вони такі)
/3/