Sherlock: The Essential Arthur Conan Doyle Adventures

Наконец, дошли руки почитать классику мирового детектива в оригинале. Язык тут вязкий и тяжелый, с громоздкими конструкциями и местами подустаревшей лексикой. Все это придает колорита, сразу уносит в ту самую эпоху. И вот «на арене» появляются всеми любимые джентельмены, и делают, вроде бы, те вещи, которые мы от них ожидаем. Но почему—то ощущения динамики, накала, интриги, в отличие от просмотренных фильмов и сериалов, не возникает совершенно. Если коротко и без спойлеров, то, наверное, для этого повторного знакомства надо было выбрать какую—то другую часть, в которой больше Лондона и находчивых джентельменов и меньше Юты с ее мормонами.

Такое небольшое рождественское приключение с участием Шерлока Холмса и доктора Ватсона. С одной стороны тут и обычное для Шерлока предугадывание того, каким должен быть человек. С другой - события развиваются несколько самостоятельно, особенно в начале рассказа. Так что, в целом, расследования и не получилось.

Отдельно стоит отметить довольно легкий стиль английского текста. Долго не решалась начать читать про Шерлока в оригинале, а оказалось, что все намного проще и понятнее. Так что, если сомневаетесь, то попробуйте :)

Вообще моя любовь - Эркюль Пуаро)
Но ведь есть не менее знаменитый сыщик - Шерлок Холмс, о котором я не читала ни единой книжечки, и тут очень захотелось))

Начала по порядку, с самой первой "Этюд в багровых тонах", там автор знакомит нас с доктором Уотсоном и самим Шерлоком Холмсом и мы переносимся на Бейкер-стрит)

Конечно, то что сейчас скажу, немного невежливо, но не осуждайте меня раньше времени))
Первую треть я читала и думала: "Что за дичь? Эркюль в сто раз круче!", НО! потом события каак начали разворачиваться, и я читала и вокруг себя ничего не слышала и не видела - так Артур Конан Дойл завладел моим вниманием)

Не знаю, как в остальных его книгах, но эта поделена на две части: 1-я описывает преступление и раскрывает убийцу без всяких объяснений (вот это мне сразу и не понравилось: внезапно Холмс объявил имя, и на этом часть - бац - закончилась, без всяких там улик, которые можно было бы подбросить читателю, чтобы дать возможность подумать, посоревноваться с сыщиком - как в Агаты Кристи)

А вторая часть рассказывает историю о том, что привело преступника к злодеянию (тут я поняла, почему так закончилась 1-я часть и взяла свои слова назад))
Это очень необычный ход)

Ну а в конце Холмс так лихо раскладывает все по полочкам, что невольно думаешь, что ты и сам мог бы раскрыть это преступление, ведь всего лишь нужно применить метод дедукции и подумать логически)

Историю о собаке Баскервилей знает, наверное, каждый. Если не с книги, то с фильма. Я, в том числе, сперва посмотрел советскую экранизацию. Гениальная игра актеров создала настолько ярких персонажей, что, читая повесть, не мог представить себе иные образы, кроме как Шерлок-Ливанов и т.д. И постоянно в мыслях проигрывалась мелодия из фильма. Именно это знание сюжета и убило мистическо-детективную загадку, так как мне заранее было известно, чем все закончится.
Сюжет интересный и весьма динамичный (что меня удивило), но слог автора (или перевода?) показался наивным и напыщенным. Создавалось впечатление, что читаю подростковую литературу.
Тем не менее, высокую оценку ставлю книге автора, создавшему свыше ста лет назад любимых всеми персонажей, которые остаются интересными до сих пор.

«Кінець Чарльза Оґастена Мілвертона» — блискуче з погляду гостросюжетності, хоч і вкрай бідне як детектив оповідання. Історія знайомить нас з новим харизматичним персонажем, ім'я якого потрапило в назву цієї розповіді. Він тлустий зовні, але надзвичайно розумний та хитрий з середини. І якщо Холмс свій інтелект використовує на благо суспільству, то сер Чарльз — жорстокий шантажист, який прораховує все наперед та готовий зруйнувати будь-яке життя. При цьому він не є злочинцем. Його царина — збирати компромати на відомих і не дуже людей, а потім, погрожуючи їх оприлюднити, вимагати з жертви кругленьку суму грошей.

Впродовж розповіді Чарльз встигає заслужити настільки огидне ставлення, що навіть Холмс, людина холодного розуму, виходить і з себе і йде на порушення закону.

Блискуча і несхожа на жодну з опублікованих раніше гостросюжетна розповідь!

Вбивши свого головного персонажа в оповіданні «Остання справа Шерлока Холмса», Артур Конан Дойль тим прирік себе на нелегке завдання — якщо колись у світ вийде продовження пригод знаменитого детектива, доведеться придумати логічне пояснення тому, як він залишився живим. На щастя, в автора це вийшло. В оповіданні «Порожній будинок», яке починається зовсім не з цього, автор зумів не тільки несподівано "повернути" Холмса, але й придумати вичерпне пояснення того, як Шерлоку вдалось вціліти у сутичці з Моріарті та чим він займався увесь цей час. До того ж, справа, яка фігурує в основі розповіді, виявилась вельми цікавою та інтригуючою. Смерть вельможного юнака Рональда Адера, якого знайшли мертвим у власній кімнаті, оповита загадковістю на відсутністю будь-яких логічних пояснень. Тим цікавіше стає розслідувати цю справу разом з нашим давнім другом.

«Собака Баскервілів» стала першою книгою про Холмса за майже десять років відпочинку від цього персонажа, під час якого сер Артур Конан Дойль зосередився на інших жанрах літератури. Та попри здавалось би жирну крапку у пригодах Шерлока, яку автор поставив оповіданням «Остання справа Шерлока Холмса», відомий детектив таки повернувся, та ще й не просто у більш звичному форматі короткої розповіді на 25-30 сторінок, але у вигляді повноцінної повісті на більш ніж 150 сторінок тексту.

І хоч ця повість написана як спогад Доктора Ватсона і ніяк не продовжує сюжет після «Останньої справи Шерлока Холмса», велику цікавість вона викликає з перших сторінок. Річ у тім, що повість ця — зовсім не схожа на попередні роботи автора, бо має зав'язку пов'язану з легендою. Артур Конан Дойль, який зазвичай старався розказати історії, які цілком можливі і в реальному житті, тепер пише про щось зовсім незбагненне з точки зору матеріального світу.

Одного дня за загадкових обставин помирає багатий представник аристократичного роду — сім'ї Баскервілів. За легендою, яку розповідаю Холмсу, лікар померлого, смерть була не простим збігом обставин, а наслідком нападу химерних розмірів собаки, яка переслідує дім Баскервілів на протязі багатьох років. Холмс, як людина науки, звісно виключає факт присутності надприродніх сил, проте що далі — то більше підстав задуматись про протилежне.

Після половини повість набуває присмаку жахів і автор не на жарт розкручує тему страху. Завдяки цьому, а також майстерно прописаним другорядним персонажам і розкішному опису похмурих місцин села, де відбувається , ближче до кінця атмосфера нагнітається і в голові будуються різноманітні теорії, кожна з яких не все пояснює. На щастя, в кінці автор дає вичерпне логічне пояснення всьому, що відбувається.