Нулевой номер

– Новости не нужно выдумывать, – сказал я в ответ. – Их нужно брать из вторсырья.
– Вторсырья?
– Вторичное использование. Никто ничего не помнит. Грубо говоря, имеет прямой смысл периодически оповещать читателей, что Юлия Цезаря закололи в середине марта, в мартовские иды. В Англии недавно опубликовали популярную биографию Цезаря. Выпустили отдельной книгой с удачным названием «Ошеломительное открытие ученых из Кембриджа. Цезаря действительно убили в иды». В книжке подробно изложены события из школьных учебников, распродается – обалдеть. В общем, если мы расскажем снова по порядку всю махинацию с богадельней Тривульцио, а рядом смонтируем материал о махинациях Римского банка… Римский банк был давно, в конце девятнадцатого века. К сегодняшним скандалам не имеет отношения. Но скандал рифмуется со скандалом. Один намек, и вся история Римского банка оказывается точно тем же, что мы имеем тут сейчас.

Мы говорили о штампах: разделать под орех, распоясаться, свет в конце туннеля, и далее до бесконечности… В особенности следует постоянно извиняться и каяться. Англиканская церковь извиняется перед Дарвином, штат Виргиния извиняется за былое рабство, электрическая компания извиняется за сбои, канадское правительство извиняется перед эскимосами. Нельзя сказать, чтоб католическая церковь действительно пересмотрела свои пещерные взгляды на вращение нашей планеты, но римский папа все-таки извинился перед Галилеем.
Майя захлопала в ладоши:
– Точно, точно. Я так никогда и не смогла понять, эта извинительная мода, она проявление смирения или, наоборот, высшей наглости? Делаешь нечто неподобающее, далее быстро извиняешься и – гляди – опять чистенький.

«Ти збагнув, на що хвора та Майя? Вона аутистка».

— Аутистка? Але ж аутисти замкнені в собі й ні з ким не спілкуються. Чому це вона аутистка?

— Я читав про перші прояви аутизму. Припустімо, у кімнаті є ми з тобою та П’єріно, дитина, хвора на аутизм. Ти кажеш, щоб я, заховавши де-небудь м’ячик, вийшов з кімнати. Я кладу м’ячик у вазу. А коли я вийду, ти зайдеш і забереш м’ячика з вази, потім покладеш його у кошик. А потім питаєш П’єріно: «Коли повернеться пан Браггадочо, де йому шукати м’ячика?» А П’єріно відповість: «У кошику, хіба ні?». Тобто хлопчина не розуміє, що у моїй голові м’ячик ще досі у вазі, адже у його голові він уже в кошику. П’єріно не вміє ставити себе на місце іншої людини, він гадає, що всі міркують так само, як і він.

— Але ж це не прояв аутизму.

— Не знаю, що воно таке, може, прихована форма аутизму, як надмірна діткливість до образ — перший симптом параної. Але Майя саме така: їй бракує здатності поглянути на речі з чужої точки зору, гадає, що всі міркують достоту, як вона. Хіба ти не бачив, як позавчора вона якось сказала те, що не мало до розмови стосунку, згадавши, про що ми розмовляли перед тим. Вона продовжувала міркувати про ті речі, й тієї миті вони знову спали їй на думку, але вона не зрозуміла, що ми, може, вже не про те думаємо. Вона навіжена, то щонайменше, кажу тобі. А ти досі дивишся на неї, наче вона провидиця...