Вода, павутина

Роман сучасної хорватської письменниці Нади Ґашич «Вода, павутина» розпочинається драматичною подією - великою повінню, яка наприкінці жовтня 1964 року охопила та сплюндрувала кілька загребських кварталів, серед яких і Трешнєвку. Саме в цей час читач знайомиться з однією родиною, щоб уже в наступному розділі перенестися із членами цієї родини у 2009 рік, у той же квартал Трешнєвку, та стежити за її життєвими перипетіями у сьогоденні. Авторка фокусується на житті трьох сестер та одного загребсько...

Рейтинг LiveLib

3,7

9 оценок

5
11%
4
56%
3
33%
2
0%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 9Хотят прочитать 13

Рецензии

Аноним30 января 2017 г.
Роман, який у Хорватії 2010 року відзначили літературною премією Загреба, а також нагородою ім. Володимира Назора, що її наприкінці книжки названо "найвизначнішою в галузі культури державною нагородою".
За жанровими ознаками - це класичний детектив: із трупом молодої жінки (вчительки), загорнутим у целофан і знайденим на смітнику; з маленьким свідком, якого потім відстежують убивці; з підозрілим авто в темному провулку; з добрими/ поганими поліцейськими; (сімейними) драмами, які стають видимі читачеві тільки дуже поступово, тощо. Одне слово, все, за що прихильники жанру його люблять. Але хто ж роздає державні нагороди за детективи? Навіть якщо їх добре написано (а це так), мудро скомпоновано, з добрим розрахунком композиції (і з прологом, і епілогом, і всіма проміжними ланками, включно з кульмінацією та трагічною розв"язкою).
Але насправді детективом цей текст є тільки на перший погляд. Хоча, власне, і на перший не зовсім. Або радше не тільки. Детектив тут - радше "обманка", яка вестиме читача нібито сподіваними жанровими доріжками, щоб потім вивести на доволі неочікуваний фінал, де не буде ні торжества справедливості, ні покараних убивць, ні вцілілих свідків. А тільки сумна пустка, що утвориться на тому місці, де колись вирувало життя, а тепер звільнилося місце для наступних "персонажів". Як це буває і в житті. А часом і в добрій літературі.
Починається "Вода. Павутина" з подій 1964 року, коли велика березнева повінь повністю знищила один із загребських кварталів, завдавши чималих матеріальних збитків і спричинивши навіть людські втрати. Як потім з"ясується, в цей час народилася одна з дійових осіб роману, а її 27-літній батько тоді ж загинув, чи то допомагаючи безпорадним сусідам, чи то рятуючи - уявний? - скарб, залишений йому від батька (скарб, який, за чутками, було відібрано в Другу світову в місцевих євреїв; а про що ще можуть пліткувати сусіди?).
А далі починається власне історія розслідування. Вже в 2009-му. Але розгортатиметься вона не стрімко, а радше "полого", в кількох паралельних сюжетних лініях, які вирізняються навіть шрифтами (хоч верстку книжки таки не назвеш найвдалішою). Хай там як, усі ці лінії виписано цікаво і назагал переконливо (в тому числі, психологічно).
Одне слово, цей роман "заковтуєш", як детектив, а отримуєш урешті значно більше.
Окремо належить згадати про переклад Наталки Хораз. Хоч із "балканськими" літературами українському читачеві назагал пощастило, але потішитися через іще один художній переклад, який добре читається українською (хоч традиційно все розмовне мовлення передано галицизмами, - що для мене геть не проблема, але знаю, що не всіх читачів це тішить).
Коротше, добротний роман. Добрий переклад. І книжка, яка ідеально пасує до похмурих майже лютневих днів, коли думаєш, що до весни ще треба дожити:)
Читать далее
7
143
Аноним6 апреля 2018 г.
Коли зникне якесь життя, через якийсь час настане нове, нові форми, але старе ніколи не поновлюється.
Роман хорватської письменниці у перекладі Наталі Хороз, де герої часом переходять на домашню говірку, яка нагадує західноукраїнський діалектизм.
За цей роман у 2010 році письменниця була нагороджена літературною премією міста Загреба і найвизначнішою в галузі культури державною нагородою імені Володимира Назора за найбільше літературне досягнення.
Починається книга з природного катаклізму, що стався в кінці жовтня 1964 року - ріка Сава наводнила південні райони Загреба і забрала життя 17 людей, серед яких був Здравко Фірман, батько Катарини, яка народилася першою після цієї водневої катастрофи.
Наступна подія переносить у 2009 рік - стається вбивство. І свідком позбавляння від тіла невідомої жінки, загорнутої у целофан, стає син Катарини - Давид.
З цього моменту у сім'ї жінки все йде шкереберть: син потрапляє під трамвай і впадає в кому; меншою сестрою, Ірмою, що має недобру славу, цікавиться поліція під проводом старшого інспектора Відошича; молодша сестра, Іта, хвилюється через все це, щоб не зірвалось її весілля, на підготовку до якого вже витрачено чимало грошей.
Батько Давида починає конфліктувати зі своєю жінкою-вегетеріанкою, хоча й побоюється її. Врешті-решт цей конфлікт виплеснеться в катастрофу.
Ще один цікавий персонаж твору - недорозвинений Бахур Дамір, який хвилюється за Давида. Йому здається, що він спілкується з Матір'ю Божою, яка має вигляд маленької дівчинки, що вміщається в його долоні й зветься Малою Пречистою. Вони часто розмовляють, іноді сперечаються та не на всі питання Бахур отримує відповіді.
"— Як гра може починатися порожньою дошкою?
— Як і все в житті. Все починається з порожньої дошки".
"Коли люди не можуть воювати, вони грають".
"Викриття вбивці не має стосунку до злочину. Важливий мотив злочину, а не викриття вбивці. Викриття вбивці це… Як тобі пояснити? Це технічний процес заради самого процесу. Може й для чогось іншого слугувати, але з мотивом злочину не має нічого спільного".
"Злочин — чиста, досконала, автентична дія. ...злочин ніколи не є підробкою. Він оригінальний, унікальний, бо кожна жертва унікальна. Жертву не можна скопіювати, і тому кожен злочин унікальний і досконалий".
Роман насичений різними вставками:
◾ підслухані розмови в міському транспорті;
◾ казки, що розказані Малою Пречистою чи прочитані батьками Давидові, що лежить у комі;
◾ сни;
◾ листи-сповіді;
◾ монологи на прийомі у психолога;
◾ суперечки про здорове харчування.
Усе це виписане різними мовними стилями додає автентичності романові.
Сюжет розвивається поступово, відкриваючи нові сторони життя, показуючи внутрішній світ несхожих людей, висвітлюючи різну смерть - природну, від стихії й від рук людини. Зачіпається тема війни, її наслідки й відбитки на життях людей.
Цікавий і незвичний роман. Для тих, хто цікавиться сучасною прозою і не боїться "куштувати" щось нове!
Читать далее
2
223

Все рецензии

Цитаты

Аноним30 августа 2016 г.
Ніколи не співчувай людині, яка в руках тримає ніж.
1
30
Аноним30 августа 2016 г.
Люди живуть в якійсь ілюзії мультиків. Наче сподіваються, що завжди, що б не сталося, прокинуться без наслідків. Тому вони такі самотні, коли з ними трапляється щось дійсно жахливе. Те, що називають трагедією. Весь їхній світ руйнується, а всі решта люди живіть спокійно, весело і безхмарно, як у мультику. Тому вони самотні і вдвічі нещасніші, бо лише тоді до них доходить, що вони самотні у нещасті, і той спалений Томів хвіст їм ніколи не відросте.
1
29
Аноним30 августа 2016 г.
Співчуття - одне з найкоротших почуттів. Триває менше за всі решта відчуттів. Любовних, патріотичних. Безмірно коротше від заздрощів. Якщо почнеш комусь заздрити, можеш бути певен, що будеш йому заздрити все життя. Співчуття насправді триває рівно стільки, скільки на тебе дивиться людина, якій ти співчуваєш.
0
69