Рецензия на книгу
Вода, павутина
Нада Ґашич
ro_fiesta30 января 2017 г.Роман, який у Хорватії 2010 року відзначили літературною премією Загреба, а також нагородою ім. Володимира Назора, що її наприкінці книжки названо "найвизначнішою в галузі культури державною нагородою".
За жанровими ознаками - це класичний детектив: із трупом молодої жінки (вчительки), загорнутим у целофан і знайденим на смітнику; з маленьким свідком, якого потім відстежують убивці; з підозрілим авто в темному провулку; з добрими/ поганими поліцейськими; (сімейними) драмами, які стають видимі читачеві тільки дуже поступово, тощо. Одне слово, все, за що прихильники жанру його люблять. Але хто ж роздає державні нагороди за детективи? Навіть якщо їх добре написано (а це так), мудро скомпоновано, з добрим розрахунком композиції (і з прологом, і епілогом, і всіма проміжними ланками, включно з кульмінацією та трагічною розв"язкою).
Але насправді детективом цей текст є тільки на перший погляд. Хоча, власне, і на перший не зовсім. Або радше не тільки. Детектив тут - радше "обманка", яка вестиме читача нібито сподіваними жанровими доріжками, щоб потім вивести на доволі неочікуваний фінал, де не буде ні торжества справедливості, ні покараних убивць, ні вцілілих свідків. А тільки сумна пустка, що утвориться на тому місці, де колись вирувало життя, а тепер звільнилося місце для наступних "персонажів". Як це буває і в житті. А часом і в добрій літературі.
Починається "Вода. Павутина" з подій 1964 року, коли велика березнева повінь повністю знищила один із загребських кварталів, завдавши чималих матеріальних збитків і спричинивши навіть людські втрати. Як потім з"ясується, в цей час народилася одна з дійових осіб роману, а її 27-літній батько тоді ж загинув, чи то допомагаючи безпорадним сусідам, чи то рятуючи - уявний? - скарб, залишений йому від батька (скарб, який, за чутками, було відібрано в Другу світову в місцевих євреїв; а про що ще можуть пліткувати сусіди?).
А далі починається власне історія розслідування. Вже в 2009-му. Але розгортатиметься вона не стрімко, а радше "полого", в кількох паралельних сюжетних лініях, які вирізняються навіть шрифтами (хоч верстку книжки таки не назвеш найвдалішою). Хай там як, усі ці лінії виписано цікаво і назагал переконливо (в тому числі, психологічно).
Одне слово, цей роман "заковтуєш", як детектив, а отримуєш урешті значно більше.Окремо належить згадати про переклад Наталки Хораз. Хоч із "балканськими" літературами українському читачеві назагал пощастило, але потішитися через іще один художній переклад, який добре читається українською (хоч традиційно все розмовне мовлення передано галицизмами, - що для мене геть не проблема, але знаю, що не всіх читачів це тішить).
Коротше, добротний роман. Добрий переклад. І книжка, яка ідеально пасує до похмурих майже лютневих днів, коли думаєш, що до весни ще треба дожити:)7143