Вот что странно. На эту книгу всего одна рецензия. Хорошая, вдумчивая рецензия, с личным мнением читателя Blackangel8. И именно потому, что рецензия вдумчивая и хорошая, становится стыдно, что лично мне книга понравилась. Правда, почему-то стыдно...
Я почти не читала книги авторов, написавших свои истории для этого сборника и не знаю, как они пишут романы, поэтому их рассказы показались мне чувственными, искренними и настоящими. И Львов я знаю именно таким, каким он описан. Тоже промашка - я всего лишь иногда заезжающий в город турист, я очарована им, его мистической красотой и романтичным флером. Мне нравится в нем все - и кофе, и даже дождь... И любовь... Мне не повезло, я не знаю другой. Только такую. На грани, до слез и до ... "вийти на балкон і стрибнути". Стыдно...
Но книга меня потрясла, я просто переболела ею - так близко, так осязаемо... Почти каждая история ( а это современные истории, про любовь, жизнь, войну) как ножом по сердцу, каждая прогулка по городу - перебор по струнам ностальгии, каждый глоток кофе - до головокружения.
А еще я открыла для себя новое имя. Обязательно поищу книги автора Виктория Гранецкая. Именно ее "Абонентьска скринька" в книге зацепила больше всего. Сутки не могла читать дальше. Эх, экранизировать бы!
Не знаю, мне понравилось... Нет, не все целиком, были в сборнике и, действительно, ровные рассказы. Но те, что зацепили... ими я буду продолжать болеть.

А еще захотелось продолжить свой "Дневник литературных путешествий"

Поехали во Львов?

Сорри, я не могла не написать этот отзыв. Ведь не должно быть у книги только отрицательного мнения...

Рідко пишу негативні відгуки про книги, але..
Насправді мала набагато більше очікувань від книги. Сама назва, та й палітурка (Клуб Сімейного Дозвілля явно росте, нарешті почали видавати книги з нормальною обкладинкою) заворожують і просто манять купити, але...
Звичайно, очікувалось історій про кохання. Але якихось... Більш позитивних. чи що? А то після прочитання деяких історій хочеться вийти на балкон і стрибнути. До того ж, в багатьох розповідях та драма-драма-драма доволі таки подібна. Вони після нещасливого кохання впадають у депресію, худнуть, ледь не помирають і все таке. Та ну, особисто в моєму житті таких дівчат взагалі немає. Ну так, постраждати можуть, поплакати, випити вина і.... далі жити. Бо ж не життя у них відібрали, а чоловіка. Та й то, невідомо ще кому більше повезло ;) А тут, прямо такі героїні тендітні, що ледь не кришталеві.
Львів. О, тут теж багато чого хотілося б написати по-іншому. По-перше, люди діляться на дві категорії: перші закохані у це місто, другі - ненавидять його. Третього - не дано. Так от, друга категорія - не купить цю книгу, а ті, хто любить місто Левів мають свої причини для цього почуття. Натомість авторки, які є львів'янками чомусь штамповано пишуть про дощ, заковану ріку та каву на піску та у джезві. Але Львів далеко не ці, розказані туристам, речі. У Львова своя душа, яка відкривається кожному у новому образі. Львів - це завжди свято! Це певна ейфорія, посмішки, маленькі вулики, фонтани, неодмінно оперений, чудовий вернісаж, вуличні митці, вино та багато музики! У книзі я цього не зустріла... Мені здається, що не місцеві написали б про це місто набагато цікавіше!
Тепер про авторів. Багато з них знаю особисто та просто зачитуюсь їх романами. Але... для декого мала проза - це те, за що не варто братись... Ну немає у цих історіях їх, ні стилю, ні почуття, ні...душі, чи що? Таке враження, що то вирвані сторінки з якогось роману.
Звичайно, деякі історії варті уваги й мають цікавий сюжет, однак, заради них я б не купувала книгу, напевне.
Просто Львів, як і любов, для кожного особливий... А тому не варто заковувати, ані місто, ані почуття у маленькі збірники оповідань!

Львів, кава, любов - це коли сутінки опускаються на місто, коли завмирає денна метушня, коли в повітрі витає гіркуватий запах чорної кави, коли дощові краплі танцюють по старій бруківці, а жіноча душа розкривається назустріч любові. Читаєш і мимоволі з головою поринаєш в атмосферу загадкового Львова, мандруєш його старовинними вуличками, а стародавнє місто у відповідь розкривається і дарує свої неймовірні історії тим, хто прагне, щоб і його буденне життя стало щедрішим на добро, красу, романтику та любов.
Це є 10-ть коротких історій...
Написали Наталія Гурницька, Галина Вдовиченко, Дара Корній, Вікторія Гранецька, Леся Олендій, Ольга Деркачова, Ірина Хомин, Ніка Нікалео, Тетяна Єлінова, Любов Дотик.

Прочла книгу за два дня. Даже не заметила, как пролетело время. Очень лёгкие рассказы, которые расслабят ваш мозг и унесут в повседневную жизнь людей Львова. Расскажут вам истории любви, истории жизни и историю потерь. Читать желательно на украинском языке, оригинале. Только так можно углубиться в атмосферу авторов.
Всего авторов 10. И все женщины. Понятное дело, зная, какие женщины эмоционально-чувствительные, рассказы строятся на романтических отношениях, супружеских свершениях и трагических потерях. Я была заинтересована в большинстве рассказов, и только 3-4 вызвало у меня недоумение.
Но я бы не советовала книгу людям, которые ищут серьёзную литературу. Эта книга - лишь расслабление для мозга.

Львов ... сколько загадочного и неизведанного кроется в этом слове, в этом названии города. Города, который бывает чрезвычайно различным, но для каждого он свой, для кого-то непонятной, для кого-то мистической, для кого-то старинной с несравненной архитектурой, а для кого-то он такой родной, теплый и обязательно с ароматом кофе.
Сборник рассказов «Львов. Кофе. Любовь.» чрезвычайно интересной, увлекателен и открывает нам по-новому город и людей, ведь каждый автор вносил частичку своего восприятия Львова, передавал, счастливы и не очень события героев через призму мистичности и старинности некоторых уголков этого города. Книга необычайно теплая, по-домашнему уютная, которую стоит читать с чашкой свежезаваренного кофе, будто гуляя по извилистым улочкам Львова вместе с героями. Каждая история особая и очень разная, трогательная, интересная, присутствуют нотки любви и романтичности, правда не всегда она счастливая и взаимная, однако в жизни тоже бывают горчинки, как и у кофе.

Стоит сказать, что книга невероятно оформлена! Цветные форзацы с рисунками, от которых так и веет ароматом кофе и корицы. А сам шрифт не черный, а цвета густого темного кофе.

Хотелось растянуть чтение и саму атмосферу романтичности не на один вечер, но это невозможно, потому что книга читается на одном дыхании и хочется еще и еще.

Щиро кажучи, отримала від цієї книги набагато більше, ніж сподівалась. Брала збірку як легке читання, просто щоб розслабитись увечері з чашечкою кави.
Окремі тексти дуже вразили, особливо «Абонентська скринька» Вікторії Гранецької. Цікавий сюжет, навіть іронічний. Своєрідна інтерпретація «ефекту метелика», тільки зі знаком мінус: гірка невідворотність, неможливість уникнути долі. І такий містичний момент листування з собою майбутньою. Взагалі я, як прихильник містики, не змогла не оцінити також «Ймовірність дощу нуль відсотків» Галини Вдовиченко. Заплутано, сильно і фатально.
Звичайно, не обійшлося без наївності, ідеалізації, романтичності, але їх саме стільки, щоб не знудило. Такі різні історії кохання на фоні незвичайного, фантастичного Львова. Збірка досить «різношерста», кожна дівчина чи жінка зможе знайти історію, яка не залишить її байдужою. Книга чудово скрасить вечір і принесе в нього романтику, містичність і запах кави з прянощами.

Неплохой сборник, но понравились далеко не все рассказы.  Вот мой личный рейтинг:

• Больше всего впечатлила "Абонентська скринька" (Вікторія Гранецька), где в жизнь главной героини врывается она же, но из будущего. Злата настоящего времени ведёт переписку со Златой из будущего. Девушка начинает жить по инструкциям изложенным в письмах, но в один момент решила ослушаться и вся жизнь идёт наперекосяк... И тут, автор отматывает время назад и даёт девушке второй шанс!
• "Ймовірність дощу нуль відсотків" (Галина Вдовиченко) занимает почетное второе место. Путешествия во времени никогда не оставляли меня равнодушной. Марко едет во Львов и попадает в будущее, где именно в этот день в городе запускается система и город с жителями перемещаются в прошлое... Интересная забава людей из будущего переноситься на несколько часов или день в прошлое и жить по его правилам.
• "Піаністка" (Ніка Нікалео). Интересно и романтично. Когда у Ирины жизнь идёт не в лучшем направлении, она находит женщину, у которой они с подругой снимали квартиру в студенческие годы и снова живёт у известной пианистки Ядвиги Зборовской. Но тут хозяйка умирает и на похороны приезжает племянник и единственный наследник Ядвиги. Сначала он пытается выставить Иру на улицу, но у них завязываются отношения. И каким сюрпризом для Ирины стало то, что она узнает, что Марек не единственный наследник старой девы...
• " Передчуття" (Наталія Гурницька). Леся мать-одиночка, которая реставрирует картины. И тут, приходит заказчик. И за две недели Богдан уже готов стать главой семьи и отцом Лесиного сына. Сказочно, даже слишком. К сожалению, такого не бывает. Но рассказ понравился.
• "Муза плакала" (Дара Корній).  После расставания она изменилась, поменяла жильё, номер телефона и жизнь! Он её искал, хотел вернуть, но слишком много боли он ей причинил. Сможет ли муза его простить?
• "Мрія про Леополіс" (Ірина Хомин). Тут мы знакомимся с двумя главными героями: бизнесменом Олегом и немой скрипачкой Юлей. Олегу в наследство переходит дом в Сингапуре и он хочет сделать отель с духом Львова. Олег гуляя по родному городу ищет среди львовских художников картины, которые передавали бы всю красоту и величие этого города, но тщетно, пока не увидит гобелен скрипачки Юлии... Что ждёт молодого бизнесмена? 6-е место только потому что, не понравилась концовка.
• "Найперший" (Тетяна Белімова). Воспоминания Кати о первом её мужчине в постели. Описано интересно, но до сих пор не понимаю, зачем травить себя воспоминаниями о прошлом и разрушать настоящее. Хотя парень её тоже хорош, не мог решиться, чтобы сказать, что уезжает с родителями в другую страну.
• "Серце зі Львова" (Ольга Деркачова). Кто такой Адам и почему героиня постоянно к нему обращается? То ли это покойный муж, то ли это мужчина, который ещё в детстве помог ей, когда она потерялась на экскурсии и на память о Львове подарил ей медальон с кофейным зерном...
• "Дзвінок" (Любов Долик). Женщина разговаривает с бывшим по телефону и что-то там себе вспоминает. У каждого своя жизнь. Зачем мучить себя?
• "Італійський нащадок" (Леся Олендій). Это произведение я абсолютно не поняла. Ни его смысла, ни что оно делает в сборнике.

Я полюбила це місто ще в 2004 році, коли вперший раз туди приїхала. Тоді це ще не було мейстрімом))) Я бачила Львів у 2009, 2010 і далі кожного року, а то і частіше приїджала туди, я бачила, як місто змінювалося, "дорослішало", розвивалося... Кожна моя поїздка туди - це свято, я відчуваю себе там щасливою. Так-так, нам не потрібно "місце" для щастя, важливо носити щастя в собі, але для мене це - щось особисте... Щось, що не передати словами.
Важко сказати, що саме я люблю там - мабуть, так само важко сказати, за що і чому я люблю свого чоловіка. Це просто любов, раз і на все життя)) Я скучаю за Львовом, часом він мені сниться, і я мрію скоріше знову завітати до нього в гості. Всьому свій час!

Хтось каже, що любити Львів зараз - це просто модно, і тому "наперекір" всім, вони починають його НЕлюбити. Я не розумію такої позиції - тобі або подобається щось, або ні, і як це може залежити від загальної популярності? Я обожнюю "Океан Ельзи" з ось вже 14 років, і що, я маю перестати їх любити, тільки тому, що вони зараз дуже популярні? Ні, що за дурня!=)

Книга з такою назвою визвала побоювання... Що вона буде надто "солодкою", "слащавою навіть", що знову і знову будуть говорити про вічні теми Льва - дощ, каву, любов. Читала я її обережно, намагаючись скептично підходити до оповідань і оцінювати їх як художній твір, але це було важко - книга просто втягнула з перших сторінок, і я просто насолоджувалася читанням. Авторки-львів'янки - такі різні, такі схожі. Історії - такі яскраві, захоплюючі, інтригуючі, чимось схожі на новели. Особливо сподобалися оповідання Дари Корній, Вікторії Гранецької і Ірини Хомич - дуже-дуже!

Книга не розчарувала, як я побоювалася, а перевершила всі сподівання! Однозначно рекомендую до читання=)

Ну і цитата... Хоча знову-таки, на цитати можна розібрати півкниги)

"Львів, Львів, Львів... Це місто ніколи не відпустить тебе, якщо ти хоч раз ам побував. Це місце-казка, це місто-чари, це любов, і кава, і шоколад, і незмінні підбори, підбори, підбори... Навіть у мороз і на кризі. Це незмінне звертання по-львівськи "прошу пана", і "то є перша кляса", коли щось до вподоби. Той, хто не бував у цьому старому місті, ніколи не збагне душу України."