Де проходить та межа, коли кохання переростає у свою протилежність? Із яких глибин підсвідомості виринає люта ненависть до того, кого ще вчора обіймав - цілував - віддавався?

Жити без кохання - ще не кінець світу, а лише можливість смакувати спокійний плин днів, ловити відчуття маленьких насолод і знаходити радість у звичайному.

Справжнє щастя не приходить звідкись ззовні, кожна людина носить його у собі.

Вона ще не знала у свої сімнадцять, що світогляд двадцятирічного - цілком сформована річ, у яку вже, на жаль, неможлво внести жодних змін чи корегувань...

Очі надзвичайно багато можуть сказати про людину, набагато більше, аніж слова, яких, на жаль, потім часто зрікаються.

Все погане і несподіване стається одного чудового дня.

Зрештою, людина завжди чекає чогось виняткового. Спочатку зі щемким передчуттям, що воно ось-ось прийде, а тоді з надією - бо у когось усе ж таки воно є

Головне те, що у людини в душі, а не те, що вважається щастям усіма.

коли ми не називаємо імен загиблих, а лише цифри, то хіба ж ЦЕ НЕ ВІЙНА???

Самотню людину найлегше знайти у натовпі туристів.

Якщо любиш - хочеш зробити щасливим того, кого любиш.

От і мусилося жити з відчуттям визволенності від свободи, гідності та без впевненості за власну долю та долю рідний людей... Але людина до всього звикає та пристосовується. Зрештою, ніщо справжнє не вмирає повністю, не гине назавжди, лише заганяється вглиб, затаюється до пори до часу, визріває, тоді передається дітям і врешті стає зерном, яке проростає тоді, коли жити в несвободі стає геть кепсько.

Не в багатьох є талант побачити хоча б те добре, що існує насправді. А вона бачить те, що могло б існувати.

Ірина Хомин 'Мрія про Леополіс'

От Львів. Поглянь лиш на нього. Стільки усього було, а він стоїть і усміхається, немов не болить його історія. Немов у нього все гаразд. Усміхається навіть тоді, коли туристи здирають із нього шкіру. А потім нарощує нову. І наче нічого не було.

Тільки раз і не більше,
Знаю, не більше,
Щоб забути назавжди...

Львів для мене — не велике місто, а місто, яке я люблю, незважаючи на чисельність населення в ньому.

Шанс, як щастя, має властивість не засиджуватися довго на одному місці, а в якийсь момент втратити терпіння і випурхнути в руки іншому.