Отзывы о книге Покров

Є книги, куди поринаєшся з перших рядків і забуваєш про все на світі. Новинку від Люко Дашвар чекала дуже довго. І ось нарешті відкриваю книгу і.....мене ні для кого немає! Історія родини Дорошів з 1843 до 2014 років - затягує, вражає, бере за душу! Потомки славетного Яреми Дороша прокляті його ж власною дружиною. Гордовита полька Станіслава не пробачила зраду. І як не шукала вона чоловікову коханку, щоб помститись, так і не знайшла. А Перпетуя, дізнавшись про смерть коханого назавжди залишилась сама, аж до самої смерті в далекій країні. І ось вже 2013 рік, страшний український листопад. 27-річна Мар'яна Озерова з коханим розпочинають пошуки нащадків Дорошів. Адже в далекій Канаді, в "Банку Монреаля" знаходиться цілісінька скирня золота, яка вже багато років чекає спадкоємців. Перпетуя потурбувалась про те, щоб нащадки в сьомому коліні були забезпечені грошима за певних умов. Золото - дуже ласий шмат. Заради нього можна відмовитись від рідних, від принципів. Мар'яна це зрозуміла запізно, але все ж таки помилки вдалось виправити. Паралельно з історією про пошуки нащадків, читач знайомиться з новітньою історією України. Майдан, побиття та жахливі вбивства, далі - Крим та Донбас. Майдан змінив всіх нас. Навіть таких, як Мар'яна та її мама, які спочатку не розуміли і дорікали голові своєї сім'ї, інтелігентному Валентину Озерову, коли той йшов допомагати майданівцям. Сльози самі котились по щокам, коли читала "Покров". Не боюсь назвати цю книгу шедевром сучасної української літератури. Вона вчить триматися сім'ї, любити її та цінувати, допомагати ближнім, відчувати рідну душу та землю, любити свою країну.

Так скалося, що 23-го лютого з'явився выльний вечір і пригадавши про презентацію книги Люко Дашвар "Покров", яка манила до себе ще у фіровому магазині "Книжкового клубу. Клубу сімейного дозвілля", я вирішила завітати до "Книгарні Є" у Харкові аби познайомитися с українскою письменницею (не так все багато я зустрічала письменників). Після історії з Кідруком, до якого я не прийшла на презентацію, бо не читала раніше його книжок, а через місяц купила "Бота" і гірко пожалкувала, що прогавила таку можливість. Тому пішла на прентацію досі нечитанного мною автора Люко Дашвар. Я чекала більшого від цього заходу. Люд стояв навіть на вході муж рамками для захисту від крадіїв. Схоже, що Ірина Іванівна стомилася після першої зустрічі в місті (не знаю, що то було), та вона лише відповідала на запитання читачів і демонструвала необізнанність на теренах літератури. Нажаль. Але книгу я всеодно купила, підписала і прочитала. По-перше, обкладинка - вона неймовірно цупка і по-оксамитовому приемна. Кольори насичені, аж густі. Всередині папір кольору слонової кістки: не дуже товстий, але й не тонюсінький. Початок кожного розділу акуратно виокремили :3 Як на свою вартість (45 грн. з копійками) оформлення пречудове. Розповідати подробиці сюжету зайве, як на мене адже це не короткий пересказ як на уроці літератури) Герої Дашвар прописані детально, не можна придиратись. У кожного своя історія, а їх у книжці дуже багато. Описані родові дерева двох головних героїв. Все як у найтаємничіших сімейних сагах. Разом з героїнею можна і посміятись, і поплакати. Головне те, що Марьяна доносить до читачів у цій історії - пам'ять роду. Хто знає своїх предків до сьомого коліна завжди знаходиться під захистом. Окремо треба говорити про політику у творі. Сама автор зізнавалася, що написала книжку до Майдану, та після того не могла мовчати і описувати події 2013 року неполітизовано (а можливо і спецзамовлення, хто його знає). Революція гідності справді постала майже героїчно ідеальною і далеко не всім читачам прийшлася до смаку. Я сприймаю це простіше - художній твір завжди є вигадкою. Не варто вірити у все, що пишуть у "художці". Це не документалістика. Єдине, що мене знітило - це завершення лінії Ярка. Чи повернувся він з Донбасу?..

Мені здається, що Люко Дашвар винайшла ідеальний рецепт сучасного українського роману. І, якщо я правильного його зрозуміла, то для приготування нам знадобляться: 1. головна героїня - така собі звичайна українська дівчина, яка має проблеми з родиною, роботою, коханням; мешкає в столиці та щодня ходить відомими майже кожному українцю (хоча б із випусків новин) вулицями, та живе в типовій "хрущовці", з якої постійно мріє вибратись; 2. найкраща подруга звичайної української дівчини - не менш звичайна дівчина (щоправда, без проблем з родиною та роботою); 3. класний хлопець - красивий, перспективний, розумний, харизматичний; однак згодом має обов'язково виявитись, що він - ще той покидьок; 4. класний хлопець, який з плином подій стане ще класнішим (щоправда, його спосіб знайомства з нашою головною героїнею має бути трошки романтично-стереотипним - адже кожна жінка мріє, щоби до неї підійшов такий собі красень, і сказав "моя!", а потім, коли жінка за ним піде, він не виявиться маніяком; одначе такий хлопець обов'язково має з'явитись та змінити життя головної героїні в кращу сторону); 5. історія півторасотрічної давнини (у давніх героїв мають бути типові людські недоліки та принади). Ретельно змішуємо компоненти, викладаємо та випікаємо в духовці (попередньо запаливши події Євромайдану та АТО) при температурі революційних настроїв 180-200 градусів. Перед подачею посипаємо елементами співпадінь, містики, а також родинними зв'язками. Смачного! І любіть українське, воно того варте!

"По-божому, коли людина сама своїх предків знає! Тому і поміч не потрібна, бо рідна кров - покров, захист. А хто кров свою не шанує, тому помогати гріх! Кожен свої шляхи сам здолати має."

Пам'ятаю у мене були досить суперечливі думки щодо творчості Люко Дашвар. Щось таке приваблювало у її творіннях і одночасно викликало дивну збентеженість, незрозумілість. Проте книга "Покров", - до-речі, новинка на яку я натрапила у книгарні і назва якої відразу ж мене причарувала, не залишивши сумнівів щодо "купляти-чи-не-купляти", як зазвичай буває, - вона розставила всі крапки над "і". Мені подобається манера написання письменниці, мені подобається те як вона майстерно підходить до детального описаня людських життів, зачіпаючи причому не ті щасливі моменти, які окрилюють людину, а ті випробування і незгоди, "подаровані" долею, які змушують ці крила болюче прорізатися і нагадувати: нічого не буває просто. Вже не в першій книзі Люко Дашвар кидає читача у лабіринт запитань, на які потребуєш негайних відповідей. Все відбувається приблизно так: ознайомлення із головними персонажами, далі переважно їх сподівання у краще майбутнє (намагання знайти кохання, створити сім'ю чи врятувати вже існуючу), а потім - пішло-поїхало, накриває з головою тою неймовірною кількістю інтригуючих подій, які сиплються на героїв зусібіч, наче за кожним поворотом життєвого лабіринту на них очікує нова пастка. Та чи вдастья їм вибратися? "Покров" - це щось. Родинне прокляття яке сягає аж сьомого покоління. Спадщина. Далеке минуле і революційне сьогодення. Надзвичайно цікаво будо мандрувати із минулого в тепершінє і навпаки. До того ж, цей перехід не давався тяжко, як зазвичай буває у книгах, все переплелося гармонійно, заворожило, не відпускало до самого кінця. Історії багатьох поколінь разом із історією життя Мар'яни утворили собою цілісну картину. Вона сповнилася таємничістю, невідворотністю та загадковістю. Далеке минуле простягнуло руку і вхопилося у сучасніть, благаючи скоріш заятрити свої рани. "Покров" - це книга, яка розповідає нам про те, що будь-які наші вчинки знайдуть свій відгук у майбутньому, стануть причиною нещасть або благополуччя майбутніх поколінь родинного дерева. "Покров" - про важливість родинної крові, яка має неабияку силу. "Покров" - про силу прокляття. "Покров" - про життя, його підступність і його помилування. В книзі також зображуються події Майдану. Трагічний стан у країні тісно пов'язується із трагічним станом у сім'ї Озерових. А над всім цим нависає страшна таємниця родиного прокляття, яка ось-ось має відкритися... Словом, книгу читати варто. Для мене це найкраща робота Люко Дашвар.

Ніколи б не подумала, що сучасні українські письменники можуть так писати. Так, щоби до мурах на тілі, так, щоби тебе заповнило потоком повністю, по самі вінця, від кінчиків пальців до кожної волосинки. І сива давнина, й Україна сьогодні, і заплутана історія цілого роду, як на мене, прекрасно сплелися в одне ціле і потягли з собою, наче зачаровану. Усю ніч не спала — читала. Скільки нервів, скільки сліз. Вимучена, виснажена, та щаслива. Я, напевно, уперше настільки перейнялася абсолютно всією книгою. Наче виносила дитоною з першого слова до останньої крапки.

Ще одна прочитана мною книга, моєї улюбленої української авторки.

І якщо бути чесною, роман мені дуже сподобався. Навіть не зважаючи на те, що багато хто писав мені про те, що це не найкраща її робота.

Мені сподобалося поєднання минулого та теперішнього. Те, як авторка переплітає шляхи нащих героїв. А цей український стиль та колорит... просто обожнюю❤️

А ще книга змусила мене задуматисяпро те, ким були мої предки. Стало надзвичайно цікаво зануритися і історію своєї сім'ї.
Адже, без минулого немає майбутнього.

А ще в творі автор підіймає тему Революції Гідності.
Згадала ті події...
Дійсно страшно...

Та зараз про книгу.

Отже, сюжет роману розгортається в далекому 1843 році на Чернігівщині в будинку хорунжого Яреми Дороша, який лежить при смерті.

Чому?

Бо його прокляла законна вінчана дружина.
А все через те, що він покохав іншу та жив, можна сказати, на дві сім'ї.

Та дружина його прокляла не тільки його, а ще всіх Яреминих нащадків аж до сьомого покоління.

Про смерть хорунжого дізнається Перпетуя, його "коханка", яка вже народила йому сина, та переїжджає до Канади, де лишає нащадкам Яреми великий спадок...

Паралельно ми бачимо кінець 2013 року, де головна героїня Мар'яна, дізнається про цей спадок та починає шукати нащадків...

Та в цей самий час розпочинається Майдан... і дуже багато змін він приносить в її життя.

Моя первая книга на украинском языке!

Для начинающих она очень хороша: простой текст, средний объём (около 400 стр), затягивает.

Читать и вправду интересно, если не сильно вдумываться и не включать голову) Сюжет для меня был очень предсказуем, даже в тех местах, где автор пыталась запутать. Потом я узнала, что Л. Дашвар писала сценарии к сериалам, и поняла, чего это я вангую всю книгу))

В книге я увидела две основные темы.

Первая, конечно же, про род, который оказывает влияние на нашу жизнь, с которым мы связаны, который стоит помнить и который может быть как источником проклятья, так и мощной защитой. В общем, системные расстановки и всё такое.

+ семья, в которой мы все находимся и с которой мы все связаны, нравится нам это или нет.

Вторая тема - это украинский майдан как трансформация личности. Люди меняются, и происходит майдан. С другой стороны разворачивается майдан, и это опять меняет людей.

К концу книги главная героиня, которая страшно хотела воплотить мечту Инстаграмма (красивый и стильный муж, богатый, шикарное жильё, крутая одежда) думает о своих близких, желает что-то для них, беспокоится за своего небогатого мужчину, который на войне. И в целом живёт так, как чувствует, как хочет, а не по аккаунтам соцсетей.

Вообще что радует, так это что с героями происходят внутренние трансформации, к концу книги они становятся немного другими.

Подплывает также тема зависимых отношений с идеализацией, манипуляциями и эксплуатациями (социопат Хотинский) и здоровых отношений с честностью, искренностью, простотой, принятием, равностью.

В общем, для ненапряжного чтения книга годится.

Огромное спасибо хочется сказать моему любимому автору,за то что она создает такие шедевры, заставляющие плакать и смеяться, чему-то учиться у героев и задумываться о многих вещах. У Дашвар получается, как мало у кого другого, заставить меня не просто читать книгу по 30-50 страниц(электронных) в день, а жить жизнью героев, полностью погружаясь в историю и "проглатывая" ее за пару дней. Единственное, что обидно, когда книга заканчивается. Я не начинаю сразу же читать что-то новое,как обычно, а беру тайм-аут и обдумываю прочитанное. Одна из вещей, которые до ужаса обрадовали меня- это возвращение Макара и Гоцика, за которыми я ужасно скучала после 4х книг, которыми я жила в свое время. (До сих пор хожу на пешеходный мост и, заглядывая вниз в темную воду Днепра, вспоминаю Любу в ее длинной юбке...) Жаль только, что с Гоциком и Макаром мы попрощались уже навсегда. Сюжет развивается во времена Майдана. Как и в реальной жизни, многое до ужаса в этих событиях раздражает,а многое вызывает уважение. Согласна с предыдущим рецензиатом отчасти по поводу того, что политику, может, и не стоило приплетать : отношение Люко Дашвар к Майдану понятно. Но я лично, даже не соглашаясь с некоторыми фактами, описанными в книге, ничуть не меньше ее уважаю, потому что любое произведение любого автора- это его право на субъективную оценку. Да и кто может в политике дать объективную оценку... Я ,к примеру, вспомнила свои эмоции,которые переживала. Будучи как Марьяна в начале произведения, я стояла в стороне событий Майдана, но сама того не замечая, менялась и менялись ценности. Но о политике больше не буду, потому что, не смотря на то,что я очень рада была узнать мнение любимого автора на волнующую меня тему, в этой книге поднимается еще масса важнейших вопросов: любовь, выгода, предательство, вера и многое другое. Захотелось узнать побольше о своем роде, тем более,что прадедушка был известным атаманом на Украине, но, как говорит Кривошиїха, не чтим мы своих предков, забывая их. Единственное, что мне не нравится в произведениях Дашвар -это то, что все герои, особенно главные, у нее курят. Учитывая то, что многие люди выбирают себе героев из книг и фильмов и начинают подражать им, думаю, что постоянное упоминание сигарет - не сильно хорошо.( Постоянно об этом же задумываюсь, когда читаю Эльчина Сафарли). Подводя итог, хочется посоветовать прочесть все книги Люко Дашвар: они поразительны!