Бухтик из тихой заводи

То, что на эту чудесную книжку нет ни одной рецензии, ужасно грустно. И еще более грустно, что, судя по всему, с 1981 года «Бухтик» не переиздавался, и у современного ребенка не так уж много шансов познакомиться с историей Оли, Сережи, Бухтика, Чары, Омаши, Барбулы и других чудесных людей и нелюдей, а история того определенно стоит.

Во-первых, книжка очень добрая и человечная. Кто-то может сказать: «Все сказки – добрые, эка невидаль!». Но «Бухтик» мне импонирует своей «несказочной», чисто человеческой добротой, тем, что «волшебство» (которого в чистом виде в этой странной сказке вовсе нет) творят не феи и колдуны, а обычные люди, взрослые и дети. Рутковский на живых и ярких примерах показывает, как можно превратить обычную (и даже грустную) жизнь в увлекательную, волнующую и наполненную смыслом. Не такое уж чудо увидеть русалку, лешего или водяного, гораздо важнее и сложнее увидеть в другом человеке человека, понять, что ему нужно и суметь поделиться тем, чем можешь. И если юный читатель усвоит эти уроки, то это, как мне кажется, будет самым лучшим и самым сказочным подарком от автора детской книжки.

Во-вторых, сама по себе история увлекательная и затрагивающая за живое, за развитием событий следить по-настоящему интересно, присутствуют колоритные персонажи и мягкий юмор, что позволяет получить удовольствие от чтения не только ребенку, но и взрослому человеку.

В- третьих, мир «Бухтика» в целом очень гармоничный: там, конечно, есть добро и зло, но, к счастью, не в виде Абсолютного Добра или Мирового Зла, а в неком почти естественном сочетании, интересно описано соотношение природно-стихийного мира и мира человеческого, законы природы и прогресс показаны в диалектическом единстве. Все это позволяет легко поверить в придуманный мир и заставляет присматриваться к тихим заводям в надежде увидеть танец русалок.

В-четвертых, у книги, на мой взгляд, есть глубокий философский и психологический подтекст. Под детскую повесть успешно маскируется история об изоляции и преодолении изоляции, о переживании утраты, вовлеченности в события как способе найти смысл в жизни, о личностном росте, о соотношении внутреннего и внешнего, реального и придуманного, о том, что красота (и не только красота) – в глазах смотрящего.

Кроме всего прочего «Бухтик» очень точно попал в резонанс моим собственным представлением об идеальной любви-дружбе, когда любовь – это не вздохи на скамейке, не принцы с конями и прочие глупости, а - заметить грусть в глазах, рассмотреть невзрачную любимую игрушку и придумать целый мир, в котором и которым можно жить…

Щоб якось розрадити дівчинку Олю та допомогти їй швидше одужати, Сергійко вигадує казкового Бухтика. До речі він - це точна копія іграшки Олі, яку їй подарував тато. Та на диво історія ожила, а разом з нею ожив і Бухтик. Або не ожив, а просто з'явився їм на очі?
Це одна з тих книг, які читаєш і мимоволі ловиш себе на тому, що постійно посміхаєшся. А як можна стриматися, коли жаба Квакуша Премудра розповідає про свої численні подорожі і пригоди, коли щука Зубатка полює біля риб'ячого дитячого садка, а водяник "відчитує" її, як школярку; та й сам головний володар затону - водяник Барбула просто мліє від віршів і поезії; коли під час вистави коняка починає хихотіти, а лісові мавки отримують путівки до гірських Карпат, за участь у художній самодіяльності. Та й взагалі там чимало цікавих та веселих моментів.
Рутківському вдалося втілити у життя неймовірну атмосферу казкового річного царства. Герої також сподобалися, особливо казкові істоти - родина водяника, лісовик.
Добра та гарна історія про дружбу. Дивно, що авторові довго не вдавалося опублікувати свої твори на батьківщині.
Шкода, що немає продовження.

Казка поруч, тільки треба пильно дивитись навкруги і вірити. Так як це зробили Сергійко і Ольга, які відпочиваючи і лікуючись у санаторії, мали приємність познайомитись із жителем затону Бухтиком, сином водяника Барбули.
Крім винахідника Бухтика у водяника є ще дві доньки-русалки - Чара і Омаша. Дружбу Барбула водить з лісовиком Даванем, який завжди приходить йому на поміч.
⠀
У книзі йтиметься про пригоди двох друзів Вітька і Сергійка, про одужання Олі, про водяне й лісове життя їх чарівних мешканців, про щиру і вірну дружбу, про справедливість і добрі справи.
Повість перенесе у гості до помешкання водяного, покаже де живе лісовик, відкриє завісу свята Повного Мiсяця, побуваємо на грибному зборі, а потім разом з дітьми вирушимо у грибний похід.
⠀
Хоч як не сумно прощатись з героями, наступного літа вони знову намагатимуться потрапити до лісового санаторію, а там вже чекатимуть старі добрі друзі, одному з яких необхідна лишень одна вітамінка, щоб стати видимим.
⠀
Добра казка про людяність, співчуття і силу духу. Навіть коли немає бажання і сил жити далі, коли серце крає біль втрати, знайдуться люди, що прийдуть на допомогу, розгледять в очах смуток і відчай. А іграшка-пам'ятка стане символом нового світу, який із фантазії перетвориться у реальність.