Канцоньєре

Рыдайте, донны; ты, Любовь, рыдай! Влюблённые всех стран, рыдайте тоже.

Нельзя огонь перебороть огнём, равно река от ливней не мелеет;

Своё своим обычно богатеет, как и чужое черпает в чужом.

Скорей дождусь я белизны волос, чем состраданьем мне утешит очи тот идол мой, изваянный из лавра.

Звезда земная в блеске неугасном!

Не раз виводив на папері слово,

Та думка і перо мої здавались,

Нічого не придумавши. Амінь.

На світі трохи знайдеться звірят,

Що сонця не бояться їхні очі,

А інші виглядають тільки ночі —

На темний промисл вийти без завад.

А є ж іще такі, які летять

В огонь, для них такий урочий,

І розлучаються з життям охоче, —

От я себе і ставлю з ними в ряд.

Коли дивлюсь на вас і відчуваю,

Що я у цьому світі геть чужий.

Усмішки вашої узрівши світ благий,

Життя не пеклом бачу я, а раєм.

Незчуєшся — життя вже пролетіло,

І завмираю, знов бреду несміло,

І сльози долу градом капотять.

Я в сумнівах питаю мимохіть:

"Не віриться, невже ми так живемо,

Щоб це і тіло, і душа окремо?"

Ні в тихім небі мандрівні зірки,

Ні в чистім морі кораблі смолові,

Ні в полі лицарі, до бою вже готові,

Ні в пралісі на грищі хижаки,

Ні з новиною гість віддалеки,

Ні вірші, зложені на честь любові,

Ні край фонтана, на м'якім лужкові

Співачок любих голоси дзвінкі, —

Ніщо мойого серця не залудить:

Забрала все навік в свою могилу

Та, що була мені свічадо і світило.

Тягти життя мені несила, люди.

Я рвусь покласти край моїй недолі:

Ох, лучче б я її не знав ніколи.