
"... вот-вот замечено сами-знаете-где"
russischergeist
- 39 918 книг

Ваша оценка
Ваша оценка
Чим особисто мені сподобалася ця книга, так це тим, що насправді тут є декілька літературних вимірів, в яких можна довго копирсатися.
Почнімо з того, що назва «Карбід» є посиланням на «Кандід або Оптимізм» Вольтера. Причому автор сам в книзі згадує цю повість та її сюжет, таким чином дещо викриваючи первинну ідею твору. Якщо ви читали «Кандід», то знайдете багато аналогій в книзі Любки. Назви розділів теж відправляють нас до «Дон Кіхота», одному з найкращих романів європейської літератури.
І якщо провести паралелі між «Карбідом» Любки «Кандідом» Вольтера та «Дон Кіхотом» Сервантеса, то стане очевидно, що це знову ж таки рефлективна критика нашої паскудної дійсності, але через її найбільш розважальну, а отже запам’ятовну форму — висміювання. Тож я би визначив жанр «Карбіда» як філософсько-іронічну повість, а такі книги завжди цікаві, бо вони і розважають під час читання, і дають багато їжі для роздумів.

Для тих хто не знає,що таке контрабанда і чи поширене в нас таке явище ця книга стане просто джерелом нових знань. Книга розповідає про короткий відрізок життя посереднього українського вчителя історії.Здавалось,нічого особливого,але Михайло Олексійович Чвак з першого ж розділу вражає нас своєю винахідливістю.Наш герой називає себе Тисом за прикладом імператора Тиберія.Варто додати те,що з самого початку ми бачимо ,що герой любить те чим займається.В душі і насправді він-справжній патріот.
В головного героя з’являється геніальна ідея,збудувати підземний тунель за допомогою якого українці інтегрують в Європу.Точно не пригадаю,але один з героїв сказав про це так:"Все в нас якось неправильно,навіть євроінтеграція через дупу".Цією геніальною ідеєю Тис ділиться з своїм шкільним другом Ікаром.Вони починаєть збирати людей які будуть втілювати задум в реальність.
Сподіваюсь,що ви не подумалм,що все так безхмарно і прекрасно.Компанйони вирішують використовувати тунель,переслідуючи свою мету,а Тиса відсувають на задній план.
Щодо самого стилю написання автора і речей які він вмістив у книгу,то я цілком задоволена.Ви знайдете багато історичних довідок(логічно,бо ж герой-історик).Також мені страшено сподобалось,що практично в кожного героя є своя окрема історія і таким чином ми в уяві малюємо повну картину книжкового світу.
Протягом твору ви зможете прослідкуавти які стосунки в головного героя з дружиною.І я просто мушу на цьому звернути увагу,бо кінець книги різко змінить вашу думку про цю пару.
Гріх не сказати,що книга пронизана добірними жартами та різноманітними видами алкогольних напоїв
Особисто від себе можу сказати,що книга мені сподобалась і я,мабуть, радила її прочитати кожному.Як і було сказано в анотації ця книга для найширшого кола читачів.

Любка знову підкорив мене, уже вдруге. Влучно, злагоджено, дотепно та ідеально сатирично.
⠀
Книга, з якої можна було би посміятися, якби не хотілося плакати. Власне, сміятися виходило часто (найбільше мене підкорили чарочки з гербом України з одної сторони й зірочками Євросоюзу з іншої, а також акваріум з квашеними помідорчиками), а плакати від того, що описане в книзі - це гіперболізоване зображення нашої з вами дійсності.
⠀
"Карбід" написаний невдовзі після Євромайдану, у ньому рефреном звучить тема євроінтеграції, але як сатирично прописана! Взагалі Любка майстерно стібеться над корумпованістю, бажанням поживитися, контрабандними схемами і прагненням будь-яким шляхом потрапити до омріяного Євросоюзу, хай навіть нелегально.
⠀
Певно, що "Карбід" - алюзія на "Кандід або Оптимізм" Вольтера (зрештою, автор сам згадує цей твір у тексті, підштовхуючи у потрібному напрямку). Назви розділів дуже схожі на донкіхотовські, а повна назва роману - "Карбід або Неймовірні трагікомічні пригоди однієї шляхетної людини і цілої зграї мерзотників, які дерлися через кордон водою, небом і суходолом, аж змусили героя опинитися підземному царстві тіней". Це
також є ключами до прочитання.
⠀
Читайте у "Карбіді" про те, як "Тис був щасливий, адже доля дала йому шанс. Хтось міг би й справді повірити в правду його дружини: чоловік уночі йшов з генделика безбожно п'яний, не побачив відкритий люк, упав у нього і з головою скупався в гівні, помиях та інших відходах. Так, це була правда, але тільки зовнішній її бік.
Бо внутрішній був відомий лише Тисові: він, може, й упав у нечистоти, але завдяки цьому в його голові промайнула ідея, що наповнила життя сенсом", а я пішла далі любити Любку (фаворитна тавтологія!)

Так часто трапляється між закоханими: вони відмовляються чути правду і сприймають слова коханої людини, їм легше й комфортніше вигадати свою версію, повірити в брехню, яка ідеалізує об'єкт кохання. І в підсумку виходить, що люблять вони зовсім не реальну людину, а свою вигадку.













