Видавець позиціонував цей роман як перший твір квір-літератури українською. Книжечка має аж 114 сторінок і оповідає цілком буденну історію. Остапові 26 років, він має житло, має роботу, друзів, але дуже самотній. В пошуках долі він відправляється з невеликого містечка до столиці.
В книзі зглажено дуже багато конфліктів, притаманних цьому жанру. Ні слова про ставлення батьків до інтимних вподобань Остапа. Жодних труднощів з приводу життя "не такого" хлопця в маленькому містечку ( а про Київ, між іншим, кажуть, шо то маленьке село. Бо зіткнутися зі знайомими, однокласниками, родичами можна цілком несподівано і дуже часто. Тож придивляймось уважніше до начальника чи сусідки. А раптом це - троюрідна сестра вашої куми?!))). Навіть переїзд зовсім не викликає у героя негативу - він їде в Київ, маючи роботодавця, який забезпечує працівника житлом. А проте знайти близьку людину виявляється досить складно, і водночас просто.
Герої цієї невеличкої оповіді радше функції, що виголошують послання. Проте мова в них іде про речі, які цілком зрозумілі кожному. Щоб відчути себе одиноким серед натовпу не обов’язково мати якісь вади зі здоров’ям, нетипову зовнішність, любити людей однієї з тобою статі тощо.
Досить цнотлива, трішки незграбна і недолуга, але, очевидно, дуже актуальна для автора історія. Було цікаво слідкувати за деякими нюансами оповіді, особливо в частині людей, які Остапа не сприймають.
Оцінка трішки авансом. Відчувається що це - ледь не перша книжка автора. Проте... Сміливість треба заохочувати! (Ну, якщо ми хочемо жити у суспільстві, яке однаково комфортне для людей з інвалідністю, іншої раси чи інших вподобань).
11 понравилось
