
Дитяча книгарня
daim
- 284 книги
Это бета-версия LiveLib. Сейчас доступна часть функций, остальные из основной версии будут добавляться постепенно.

Ваша оценка
Ваша оценка
Ця книга видається мені містком із дорослого у дитяче життя. Бо саме завдяки таким книгам дорослі можуть зрозуміти, що тривожить і що примушує радіти дітей.
Ця книга дуже особлива через ті теми, які порушує у ній автор: безпритульні діти, діти з особливими потребами, інтернатні діти, самотні діти. Усе це болить, мабуть, багатьом дорослим. Проте Андрій Бачинський змушує нас подивитися на нас самих - тих, хто, давши дитині-жебраку дві гривні, уже через секунду повертається у свій комфортний світ. Бо ми не готові до того, чим живе малюк, який жебрає у електричці. Саме за цю відвертість книга отримала від мене п’ятірку.
І нехай тут немає приголомшливо красивих образів чи вражаючих сюжетних поворотів, та в книзі стільки тепла, що справді хочеться зробити щось вартісне для людей, які поруч.
Для тех, кто читает на русском
Эта книга кажется мне мостиком из взрослой в детскую жизнь. Ведь именно благодаря таким книгам взрослые могут понять, что тревожит и заставляет радоваться детей.
Эта книга очень особая благодаря темам, которые поднимает в ней автор: беспризорные дети, дети с особыми потребностями, интернатные дети, одинокие дети. Все это больно, пожалуй, для многих взрослых. Однако Андрей Бачинский заставляет нас посмотреть на нас самих - тех, кто, дав ребенку-нищему две гривны, уже через секунду возвращается в свой комфортный мир. Потому что мы не готовы к тому, чем живет малыш, который нищенствует в электричке. Именно за эту откровенность книга получила от меня пятерку.
И пусть здесь нет потрясающе красивых образов или впечатляющих сюжетных поворотов, но в книге столько тепла, что действительно хочется сделать что-то стоящее для людей, которые рядом.

Книга обов'язково потрібно включити до шкільної програми. Бо в ній підіймаються декілька важливих сторін життя підлітків. Адже кажуть, що ти ні від чого не застрохований у цьому житті. І потрібно щоб діти бачили життя таких же за віком як вони дітей, тільки трішечки не таких у фізичному та соцільному плані. Сергійко до певного часу був звичайною лиюдиною, поки в аварій його рідні не загинули, а сам він не втратив слух. І ось тут для нього починається нове життя. У цьому творі автор показав інтернат з гарної сторони, але таких інтернатів не так вже й багато. Все інше жебрацтво малолітніх, а тим паче калік, як бізнес. Ментівське кришування такого бізнесу. Наплювательське відношення соціальних служб до дітей, головне щоб папери було вдало заповнено, і не треба було тащитися в якусь хатку в горах.
У когось в рецензії зустрічала, що для глухих людей важко у нас, немає передач с сурдоперекладом, немає церков. То скажу, що є служби які ведуться мовою глухонімих. Якщо не помиляюсь проходять вони в Іонівській церкві. Мій однокласник священик, який як раз вивчив цю мову щоби ці люди могли теж почути слово Боже.
Але повернемося до Сергійка. Все закінчується гарно, по іншому і не могло, все ж таки книга рорахована на школярів. Всі злодії отримуються своє покарання. Сергійко знаходить свою названу сестричку, в інтернаті теж усі задоволені.
Книга розрахована як раз на школярів, написана легко і зрозуміло.

Мне нравится, что украинцы начали действительно много писать книг. Я люблю Видавництво Старого Лева, потому что у него всегда качественная литература, как художественное оформление, так и сама книга, ее смысл, перевод и т.д. И этой книге я была только рада: маленькая и компактная с милой и трогательной аннотацией, плюс книга получила награду. Детская короткая поучительная история, которую легко осилить за вечер. Ну что еще нужно, чтобы расслабиться и получить книжное удовольствие? Посмотрите на мою оценку и вы поймете, что точно не эта книга.
Давайте по порядку. От того, что меня больше всего взбесило к малому.
— Персонажи. Ну их во всей книги так многовато скажу я вам. Всех и не перечислишь. Но давайте по основному, что меня во всех раздражает до чертиков — нелогичность. Вот каждый по факту делал так, как хотел, не обращая внимание на окружающих. Да, жизненно, но тут это было так наиграно, что просто тошнило. Маленький мальчик легко доверят свою жизнь и судьбу левым людям, у которых на лице написано, что убьют его, но только не директору школы. Все нормально.
Все их поведение просто не вяжется. Да, соглашусь если вы скажите, что если взять нашу жизнь в целом и проанализировать, то все мы нелогичные создания. Но в этот книги пахнет перебором и наигранностью. Потому что дети не хотят учиться, развиваться, но в какой-то момент они уже все это знают и умеют. В жизни б так.
— Меня как украинку просто задела страна, которая тут описывается. Да, у нас тут не золотые дороги, не все добрые люди, у которых ангельские нимбы над головами весят, как и везде есть коррупция и проблемы, но вот чтобы этот весь бред! Ну уж простите! Меня тут так бомбит и разрывает на части, что я хочу высказать свое негодование самому автору!
Ну не воруют у нас так масово детей и не закидывают их в подвалы, а потом нагло используют их в том же самом городе. Безпалевность уровень Бог просто (у меня тут наверно одной сложилось впечатление, что детям насрать по сути, кто их и как использует, причем тот вор не сильно и старался спрятать их).
Ну нет у нас в поездах проводников и контролеров, которые вот так нагло поступят с ребенком, на оборот детей все любят. Я три месяца ездила в электричке и с меня не брали денег, потому что я была маленькая школьница.
Да я даже не видела гопников на улице по среди для, чтобы лезли к малым или взрослым. Да у малых деток по сути ничего нет, может пару гривен и все. Какой смысл? Лучше ночью и у пьяных людей, который з клуба возвращаться. Я не гопник, но мыслить могу.
Мне показалась, что автор вот специально старается взять все типичные, штампованные проблемы, показать их на главном фоне, но в тот же момент он забывает, что мир не настолько плох.
— Смысл книги. Эта книга для детей, как я поняла. Ну лет от 10 до 14, наверно. Но какой в ней смысл? Показать как детей не любят? Что помощи не жди ни от кого? Путешествуй сам, ворую у людей, если это оправданно? Принимай унижения и не проси помощи? Терпи и смирись — девиз книги.
— Ноль описаний действий, мыслей. Нет в голове целой картинки, что там творится. Все какими-то кусочками. Штампами! Автор написал книгу за две недели, как я поняла, и тут все становится ясно как день. Он не особо думал над сюжетом, персонажами, мыслью, какую он бы хотел донести и как, поэтому книга вышла такими не логическими комочками для меня.
— Финал. Тут автор вспомнил, что раз это книга для детей, то надо прекрасный и радостный конец, но что-то скомканный он вышел и не понятный. Много вопросов к нему.
Вообщем, книга мне не понравилась очень. И вот вам мои любимые ляпы с книги.
Глава 11. Відтак прикурив самокрутку і передав товаришу. Той блаженно затягнувся. Інші діти, тим часом, дивилися по телевізору якийсь черговий бойовик, не звертаючи на курця уваги.
В подвале установить розетку и телевизор очень сложно ребята. Знайте. А тот Глухарь так постарался это сделать, ну от все ради детей. Надеюсь счет за электричество у него был небольшой. Жалко, что автор не очень детально описывал условия жизни детей в подвале.
Глава 13. — Вадиме Андрійовичу, ми не в Америці живемо, вертольота нам ніхто не дасть, а машиною сьогодні навряд чи встигнемо. Зрештою, може там усе й не так страшно. Може, Сергій уже сидить разом із Яринкою за столом, а батько пригощає їх варениками чи цукерками? Буває ж і таке. Принаймні часом у це хочеться вірити...
Ну вот действительно. Так за малого переживали, через полчаса как он ушел даже попки со стула на подняли и за ним не поехали. Та со Львова до Ивано-Франковска на машине за 2 часа доехать можна. А автобус будет ехать часа 3. Плюс, это же не конечна остановка Сергійка. И я не думаю, что малому так везло, что его автобусы, которые ему нужны, ходят каждый пять минут.
Кстати, о конечной остановке. Так где живет Яринка?
Сергій тицьнув пальцем у назву «місто Верховина».
Вcю книгу говориться, что Яринка живет в селе.
Верховина — поселок городского типа. Ну знаете, поселок городского типа называть селом. Ну уж нет. Автор, что сел в жизни не видел?











Другие издания
