Цитаты из книги 11/22/63

...одинокий мужчина может накопить немалую сумму, если не связывается с дорогими женщинами. А я не связывался. Как, впрочем, и с дешевыми.

Прежде чем закончить, я хочу поблагодарить еще одного человека – ушедшего от нас Джека Финнея, одного из величайших американских фантастов и рассказчиков. Помимо «Похитителей тел», он написал роман «Меж двух времен» – по моему скромному мнению, величайшую историю о путешествии во времени.

После более восьмидесяти часов, проведенных на колесах практически без сна, я чувствовал себя плодом собственного воображения.

Как мы танцевали!

По чувствительности ты мне напоминаешь рыбу.

Как потопить польский военный корабль? Спустить на воду.

Бритва Оккама: простое объяснение - обычно правильное.

Мое сердце билось так сильно, что, казалось, заставляло пульсировать глазные яблоки

Для влюбленных оспины- что ямочки на шеках

— А вас як звати? — Мене звати Розірвати, — відповів я. — А прізвище Лопнути.

Учням подобається, коли вчителі закохуються. Навіть хлопцям. Для них — це немов телешоу.

— Не моо’на лапати руками, ти, старий, паскудний курвалю, — гукнула вона. — Це пенальті.

— Суспільство без сигарет… Негритянські діти пліч-о-пліч, у цілковитій гармонії навчаються з білими дітьми… не дивно, що ви пишете роман, уява у вас дай Боже. А ще що ви бачите у вашій кришталевій кулі, Джордже? Ракети на Місяць?

«Він утратив смак до романтичного кохання».

— Ви будете ласкавим з Сейді Клейтон, чи не так? — Ласкавим, як місяць травень, — промовив я.

Ніхто ніколи не написав би поеми про мої сльози. Я не плачу, я крячу.

І— ризикуючи вас збентежити — навіть леді, котрі сягнули відповідного піку зрілості, зовсім не проти гарного злягання в суботній вечір. Я вас бентежу? — Ні, — відповів я. — Фактично ви мене очаровуєте.

Когда есть любовь, язвы от оспы такие же красивые, как ямочки на щечках.

И прежде чем поднимется занавес, какой-то Гамлет, Вилли Ломен или Бланш Дюбуа должны броситься в ближайший туалет, как как их потянет блевать.

Він танцював, немов якась лялька, у млистому, насиченому тирсовим пилом світлі, і та оскалена, гидлива гримаса не покидала його обличчя. Він не був людиною наприкінці, я вам це кажу; він був чимось іншим. Тим, що влізає в нас, коли ми прислухаємося до наших найгірших янголів.