Жовтий князь

Їхнє зло щезне, а правда — ніколи.

Як важко вмовляти, при чужому настроюванні з насмішкою.

Малі думають, що мама темніша, ніж шкільні, бо ті ходять з новими книжками, а вона старі читала… Так там була правда і серце, а що в теперішніх? Зла настирливість.

Страшиться кожен мертвого, себе впізнає

«Смертність масова, вже — міліони…»
........
«Не говоріть мені про це: в нас людей досить!» — І знов задвиготів виделкою і щелепами.

Ще ніколи в світі і ніде під місяцем ніяка істота жива не купалася в неправді, як червона партія: мов колосальна безрога в калабані; впивалася і вимазувала боки і писок, ноги і вуха, обхлюпувалася і в захлинному впоєнні на весь світ вивискувала свою насолоду.

Сім'я в найтіснішому крузі незначності серед світу білого жила рідним гуртком, де одне було для одного дороге, як весь світ.

— Гляжу, ще живий! Де ти їжу береш, що не здихаєш?

Назустріч, до кордону, вільно бігли з України без числа - ешелони, навантажені збіжжям, городиною, м'ясом і всім, всім, що дає на землі невсипуща праця людей. Але їх самих, примерлих від голоднечі, після того, як виробили багатства для сусіда, гнано з пекельною лайкою геть: пропадати в розграбованих руїнах.

- Заповідано нам, - сказав священник, - тільки любов; сам Христос єсть любов божественна. Ті з нас - учні його, котрі виконують заповідь. А хто ні, - не належить до церкви, хоч нехай тут вистоює дні і ночі.