Черный обелиск. Жизнь взаймы

Эрих Мария Ремарк

Цитаты

Аноним25 февраля 2020 г.
«Бей еще», — думал он. Стоит хоть чуть-чуть дрогнуть, дать слабину — в ответ тут же: «Бей еще!» Словно это не она тебя, а ты её бросаешь. Их логика никогда не простирается дальше твоей последней реплики, все предыдущие отбрасываются, словно их и не было никогда. Только твой крик боли в счет, а что его вызвало — уже не важно.
1
59
Аноним11 февраля 2020 г.
У церкви есть свои догматы, чтобы предупреждать и воспитывать. У Бога их нет. Бог - это любовь.
1
38
Аноним11 февраля 2020 г.
Мой гнев сильнее стыда, как бывает обычно, когда человеку действительно стыдно и он знает, что ему должно быть стыдно.
1
25
Аноним9 февраля 2020 г.
"Біль після втрати когось, — думала вона з легкою іронією, — стає більш стерпним, якщо людина знає, що їй самій лишилося недовго жити".
1
57
Аноним9 февраля 2020 г.
Він не ставився до життя аж з такою пошаною, щоб не знати, що надмірна дбайливість може вбити хворого так само, як її відсутність.
1
45
Аноним9 февраля 2020 г.
Поглянула на нього. Враз зрозуміла, що мав на увазі — що усе решта, уся поранена гордість, уражений егоїзм, були затерті цим одним утішним, останнім фактом, що кохана людина не померла, що ще живе, що є тут і ще дихає, незалежно від того, якими є її почуття або що за цей час відбулося.
1
39
Аноним9 февраля 2020 г.
Він не живе. Ми всі не можемо вже нічим зарадити. Коли хтось помер, то кінець, не можна вже нічого зробити. — Він ступив на крок ближче і поклав їй руку на плече. — Ходімо! Мені це знайоме. Господи, таке для мене не вперше! Але, до дідька, це завжди вперше!
1
42
Аноним9 февраля 2020 г.
— Завжди мусить залишатися вільне місце. Правда? Коли усе вивершене до кінця — нема вже місця на уяву. Це ти мав на увазі?
— Авжеж, — визнав Клерфе. — Людина знаходить себе тільки у власних мріях — ніколи в мріях когось другого.
1
38
Аноним9 февраля 2020 г.
Жінка може покинути чоловіка, але ніколи не залишить своїх вбрань.
1
40
Аноним9 февраля 2020 г.
— Я не раз розмірковувала, чи люди такі, як ми, повинні одружуватися, — сказала вона. — Але жоден з аргументів не здався мені достатньо вагомим. Особливо той, що висунув хворий шахіст у нашому санаторії. Він сказав, що в хвилину смертної туги добре мати поруч із собою близьку людину, але я думаю, що людина в такі моменти так само безнадійно самотня, і ледве чи зауважить, що біля її ліжка забралася ціла громада вірних приятелів.
1
33