Оголений нерв

Мирне й спокійне життя, міцна родина, вірні друзі... Усе, що здавалося непохитним, перевернулося догори дном. Війна роздирає навпіл усі зв`язки, і рідні люди й вірні друзі стають ворогами... Кілька місяців 2014 року Сєвєродонецьк перебував під владою ополченців. Цей короткий проміжок часу став нездоланним для родини Насті Агафонової. Син, запальний прихильник Майдану і патріот України, боротиметься із сепаратистами, а дочка — вступить до ополчення... Так само розійдуться й шляхи друзів Геннадія,...

Жанры

Рейтинг LiveLib

4,2

90 оценок

5
47%
4
37%
3
13%
2
2%
1
1%

Ваша оценка

Прочитали 105Хотят прочитать 95

Рецензии

YnDhoine27 марта 2016 г.
Остросоциальная проза в реалиях войны.
Рецензия отредактирована. Первая публикация была удалена администрацией сайта из-за многочисленных жалоб на разжигание межнациональной розни и инакомыслие в целом. Вырезано более шестидесяти процентов. Всем спасибо.
Произведение хорошее. Правда хорошее. Вначале автор размеренно вводит нас в суть происходящего. Грамотно знакомит с героями. Рассказывает их прошлое и настоящее. События текут вяло, но с каждой прочитанной страницей набирают оборотов и уже все, ты, читатель, попал. Свои проблемы и невзгоды уходят как-бы на второй план, и ты сидишь, схватившись оцепеневшими пальцами за книгу и листаешь страницу за страницей в непреодолимом желании знать: а что же дальше? Столь глубокое погружение в книжный мир, безусловно, обеспечено талантом автора.
Произведение очень обширное и упомянуть все действующие лица, не утомив читателя это рецензии не представляется возможным. Книга хороша в целом. Очень интересна и трогательна. Да что там, я плакал раза четыре за время чтения, а это, как по мне, безупречный талан и всецело заслуга автора. Кому интересна тематика - читать обязательно. Кому нет - просьба пройти мимо.
Долго думал, ставить 9 или 10 баллов и остановился на 9, потому что в тексте все же присутствуют недочеты, ошибки и сюжетные ляпы, которые попадались моему внимательному глазу. В целом - это практически шедевр, жемчужина, вид которой еще на долгое время останется в моей памяти и я непременно посмотрю на нее вновь, спустя время.
9/10
Читать далее
32
985
Natali3941910 сентября 2015 г.
Боялась брати в руки цю книгу. В основному через те що події про які тут йдеться були нещодавно і час ще не встиг розставити все крапки над "І". Та й тема незвичайно болюча та зачіпає за живе. Мабуть. у нас в країні не лишилось жодної людини на яку б не вплинула б війна: на когось менше, на когось більше. І, як на мене. всі солідарні в бажанні, щоб все якнайшвидше закінчилось, а от яким буде кінець в кожного своя уява. Всі ми пережили нелегкий період і не легше буде найближчим часом, адже війна продовжується.
І от перед нами постає місто з самого пекла, місто в якому більшість людей хочуть в Росію, йдуть на референдум, підтримують сепаратистів і т. д. Я, як житель північної України не дуже уявляю, що там відбувається, які там настрої. Та й , якщо чесно, то важко було повірити у всі телевізійні байки. На щастя маю знайомих, які проживають в невеликому містечку неподалік Луганська. Так, от до чого я веду. Я не вірю цій книзі. Складається враження, що вона написана в стилі ура-патріотизму. В ній немає сірого є лише чорне або біле. Два абсолютно протилежні полюси: практично ідеальні патріоти України та навдивовижу рідкісні негідники, що підтримують сепаратистів.
Може я помиляюсь, але складається враження, що це якесь політичне замовлення. Коли зараз переглядаю новини по телевізору, то складається вираження, що ми нічим не кращі за окупантів: ті говорять, як у нас все погано, а наші не втомлюються обливати брудом їх. Але ж недоліки є у обох. Українські солдати теж не ангели з крилами та й не лише солдати, а й всі інші люди теж.
Загалом склалося враження, що події і переживання описані в книзі, якісь несправжні чи то пак штучні. І все це лише для підвищення хвилі патріотизму, який почав здуватися. Я люблю свою країну, але я ненавиджу те, що з нею зараз роблять. Я як усі хочу миру, але як на мене це все буде не скоро.
Але це лише моя думка....
Читать далее
16
576
Vikulaska28 ноября 2015 г.
Ця книга схожа на щоденник з окупованого міста. На крик згорьованої душі. Як мешканка Донбасу, я можу запевнити - все, про що написала авторка - правда. Правдиві і події, правдиві і настрої сепаратистів, правдиві і почуття людини, яка всією душею любить свою Україну і їй дуже боляче від того, як її плюндрують загарбники, найманці і місцеві навіжені... У моєму селищі теж зривала державний прапор купка місцевих мерзотників за моральної підтримки 80 % населення, теж проводили "референдум", на який радісно збігалися святково вбрані пенсіонерки та "робітничо-селянська маса". Роскол у сім`ях на почві війни - це, нажаль, таке явище, яке тут не викликає вже здивування... Знаю родину, де старший син, який живе у Криму, порвав стосунки з батьками і молодшим братом, бо вони за Україну. А подругу і її чоловіка обізвала рідна мати "проклятими фашистами" теж тільки за те, що вони люблять свою країну... І таких прикладів безліч. Як багато було знищено дружніх стосунків та стосунків між рідними! З родичами в Росії взагалі неможливо розмовляти - суцільні зомбі. Вата в Донбасі ненавидить всіх за те, що вже багато хто розуміє, що помилилися і ця помилка коштувала багатьом життя, здоров`я та майна.
В мене, як і у автора, велика любов до України прокинулася тоді, коли я могла втратити її. Це так невимовно тяжко і несправедливо, коли можеш в одночас втратити свою країну... Тепер для мене, як і для багатьох українців, настільки дороге все, що пов`язано з Україною! Серце співає, коли бачиш український прапор, герб, вишиванки та чуєш гімн! А я не була під окупацією, лише була на півкроку до неї. Тому я тільки можу уявити, наскільки тяжко було і є патріотам на тих територіях, по яким своїми брудними сапогами пройшлися російські загарбники...

Ви навіть не уявляєте, які ви тут щасливі... Люди вважають, що щастя - це коли будинок з ремонтом та новими меблями, а холодильник наповнений вщент. Або коли навколо рідні люди, діти, друзі... Але навіть тоді людина не може бути щасливою, якщо в неї відібрали свободу і волю. Спокійно ходити вулицями - щастя. Вільно говорити - щастя. Бачити рідний прапор - також щастя. Бути впевненим, що завтра у твоє тіло не вп`ється куля - щастя. Навіть вдягти своє національне вбрання - теж щастя
Читать далее
14
619

Все рецензии

Цитаты

Irin_i6 августа 2015 г.
І чому ми, люди, починаємо жалкувати лише тоді, коли стає пізно? Найстрашніше те, що каяття приходить запізно, коли вже не можна нічого змінити. Зазвичай люди розуміють помилки свого життя або біля порожнечі чорної могили, яка готова назавжди відібрати рідну людину, або на порозі своєї вічності. А нам для того, щоб огорнути своїх рідних любов'ю, піклуватися про них, дається ціле життя. Ми вбиваємо час на непотріб, на якісь дрібниці, і все для того, щоб колись про це жалкувати?
8
1,2K
nadZya12 июня 2015 г.
Людям здається, що вони змінюють події, проте іноді події змінюють людей.
8
1,4K
Natali3941913 августа 2015 г.
Не розчаровується лише той, хто ні на що не сподівається і нічого не чекає
6
810