Оголений нерв

І чому ми, люди, починаємо жалкувати лише тоді, коли стає пізно? Найстрашніше те, що каяття приходить запізно, коли вже не можна нічого змінити. Зазвичай люди розуміють помилки свого життя або біля порожнечі чорної могили, яка готова назавжди відібрати рідну людину, або на порозі своєї вічності. А нам для того, щоб огорнути своїх рідних любов'ю, піклуватися про них, дається ціле життя. Ми вбиваємо час на непотріб, на якісь дрібниці, і все для того, щоб колись про це жалкувати?

Людям здається, що вони змінюють події, проте іноді події змінюють людей.

Не розчаровується лише той, хто ні на що не сподівається і нічого не чекає

Лише коли стоїш на порозі вічносты, розумієш цінність життя.

Людина так влаштована, що розуміє ціну чогось лише тоді, коли його втратить.

Життя така непередбачувана річ. Іноді таке з нами може утнути... Утім, час розставляє все по своїх місцях і відкривається істина.

Ви навіть не уявляєте, які ви тут щасливі... Люди вважають, що щастя - це коли будинок з ремонтом та новими меблями, а холодильник наповнений вщент. Або коли навколо рідні люди, діти, друзі... Але навіть тоді людина не може бути щасливою, якщо в неї відібрали свободу і волю. Спокійно ходити вулицями - щастя. Вільно говорити - щастя. Бачити рідний прапор - також щастя. Бути впевненим, що завтра у твоє тіло не вп`ється куля - щастя. Навіть вдягти своє національне вбрання - теж щастя

Людська память- дивовижна річ. Одні події западають глибоко в душу, щоб часто спливати спогадами і не давати людині про них забути. Іноді незначна подія надовго осідає в памяті, потім тривожить і хвилює, а іноді забуваються цілі роки. Одні події змнюють інші, щоб стерти з памяті минулі, і не тому, що люди такі забудькуваті, а тому що так влаштовані: бачать те, що хочуть бачити, чують те, що хочуть почути, і в памяті роками дбайливо зберігають те, що дороге серцю.

У часи особливої напруги у людей оголюються почуття. Скільки серед нас дітей своєї країни, які лише зараз, коли можуть відібрати її, зрозуміли, наскільки вони люблять Україну! Хто не знав гімн України - уже вивчив, хто не тримав у руках прапор - підняв його, хто не мав вишиванки - придбав. Усе те, що раніше здавалося не таким уже вагомим, одразу стало рідним до щему в серці, до болю в душі.

- Іноді ми хочемо стерти з пам'яті те, про що не хочеться думати, а коли люди втрачають її, то мріють повернути...

• Можна лише не згадувати якісь події, але забути їх назавжди неможливо [...].