Рецензия на книгу

• 

  Natali3941910 сентября 2015 г.

  Боялась брати в руки цю книгу. В основному через те що події про які тут йдеться були нещодавно і час ще не встиг розставити все крапки над "І". Та й тема незвичайно болюча та зачіпає за живе. Мабуть. у нас в країні не лишилось жодної людини на яку б не вплинула б війна: на когось менше, на когось більше. І, як на мене. всі солідарні в бажанні, щоб все якнайшвидше закінчилось, а от яким буде кінець в кожного своя уява. Всі ми пережили нелегкий період і не легше буде найближчим часом, адже війна продовжується.
  І от перед нами постає місто з самого пекла, місто в якому більшість людей хочуть в Росію, йдуть на референдум, підтримують сепаратистів і т. д. Я, як житель північної України не дуже уявляю, що там відбувається, які там настрої. Та й , якщо чесно, то важко було повірити у всі телевізійні байки. На щастя маю знайомих, які проживають в невеликому містечку неподалік Луганська. Так, от до чого я веду. Я не вірю цій книзі. Складається враження, що вона написана в стилі ура-патріотизму. В ній немає сірого є лише чорне або біле. Два абсолютно протилежні полюси: практично ідеальні патріоти України та навдивовижу рідкісні негідники, що підтримують сепаратистів.
  Може я помиляюсь, але складається враження, що це якесь політичне замовлення. Коли зараз переглядаю новини по телевізору, то складається вираження, що ми нічим не кращі за окупантів: ті говорять, як у нас все погано, а наші не втомлюються обливати брудом їх. Але ж недоліки є у обох. Українські солдати теж не ангели з крилами та й не лише солдати, а й всі інші люди теж.
  Загалом склалося враження, що події і переживання описані в книзі, якісь несправжні чи то пак штучні. І все це лише для підвищення хвилі патріотизму, який почав здуватися. Я люблю свою країну, але я ненавиджу те, що з нею зараз роблять. Я як усі хочу миру, але як на мене це все буде не скоро.
  Але це лише моя думка....

  16

  576