Тигролови. Сад Гетсиманський

Я пишу двома мовами, бо цей твір, як і особистість його автора того варті.

Коли я вперше прочитала вірші 18-20річного І.Багряного, була приголомшена їх глибиною та вишуканістю, не часто властивою такій молодій людині. Але, тут має бути не про це. Чи - про це? Бо проза Багряного - це не просто проза. Це поетичний вихор від пружності, насиченості, темпу якого захоплює дух. Незрівнянної краси слова, їх конструкції та обороти несуть собою жахливий зміст: недавня кривава совєтська історія часів сталінських репресій постає потягом-драконом, і далі, далі, через дзівнкі прозорі ночі сибірської тайги аж до Далекого Сходу, де відбував заслання сам автор; зі всіма прівелеями ЗК, стільки разів описаними потому. Солженіценим, Варламовим,.. багатьма... Але ж - потому! Роман "Тигролови" написаний у 1944 році (!!!!!) і вперше виданий в 1946му. Це - перше обвинувачення перед світом сталінського режиму. Пародоксально художнє і жахливе, романтичне і політичне водночас. Це - ода людскій гідності, незламаності духа, прагнення до життя, волі й любові. ----------- Когда я впервые прочла стихи 18-20-летнего И.Багряного, была поражена их глубиной и изысканностью, не часто присущей столь молодому человеку. Но здесь - не о том. Или об этом? Потому что проза Багряного - не просто проза. Это поэтический вихрь от упругости, насыщенности, темпа которого захватывает дух. Несравненной красоты слова, их конструкциии и обороты несут в себе ужасный смысл: недавняя кровавая советская история времён сталинских репресссий предстаёт огнедышащим поездом-драконом, мчащим с Украины через звонкие ясные ночи сибирской тайги аж до Дальнего Востока, где отбывал ссылку сам автор; со всеми привелегиями ЗК, столько раз описаных после. Солженициным, Варламовым,.. многими... Но - после! Роман "Тигроловы" написан в 1944 году (!!!!!) и впервые издан в 1946м. Это - первое обвинение сталинскому режиму перед миром, принесшее автору мировую славу. Пародоксально художественное и страшное, романтическое и политическое одновременно. Это - ода человеческому достоинству, несгибаемости духа, стремлению к жизни, свободе и любви.

Высший балл.

Що є людина? Вона є тою біллю, скрізь який вона проходить заради збереження своєї гідності. Вона є тою ненавистю до ворогів, що бурлить кров та не дає остаточно здатися. Та, перш за все, вона є тою любов’ю до своїх близьких, до батьківщини, до тих ідей, що сповідує, та навіть до самої себе. Саме вона встановлює планку, нижче якої ти не в змозі опуститися і зрадити все, що любиш. Саме вона з останніх сил заставляє тебе залишатися людиною, даючи шанс навіть коли помилки вже зроблені.

Можна було б вибухнути пафосом та вистрелити фразою про "обов’язкове вивчення цього роману у школах" або щось на кшталт цього, але не хочеться. Цю книгу мають прочитати ті, хто хоче розібратися та зрозуміти, як працювала система репресій у передвоєнні часи в Україні, що собою представляли в’язниці та люди, що опинялися там, але найважливіше, як розквітала міць та дух людини, коли система прибивала її чоботом до самої підлоги.

Цей роман важко читати. Кожного разу, беручи книгу до рук, ти маєш вистрибувати зі свого затишного світу та понурюватися у реальність людського жаху. Ти відкриваєш сторінки на обіді, але кусок не лізе в горло, бо ти зіштовхнуєшся з описом їжі, якою годували мешканців камери. Ти, взявши книгу, укладаєшся зручніше в ліжку, але відчуваєш заціпеніння, читаючи про ті умови побуту та сну, в які було кинуто невинних людей. Це не відчуття сорому, це питання, що крутиться у голові і ніяк не може досягнути відповіді. Як можна позбавити людину мінімальних зручностей: на їжу, сон, на пересування по камері і навіть найпримітивніші, але такі необхідні потреби. Як можна перетворити життя людини в жах заради девізу про «посадити сто невинних краще, ніж відпустити одного винного». Як у людини зі здоровим глуздом може бути якісь сумніви з приводу адекватності цієї системи.

Це читання дуже наглядний посібник, як не помітивши вчасно ворога у державі, ти можеш стати сам ворогом своєї держави. І навіть маленька купа людей може держати у страху мільйони інших.

Ще одна трагічна сторінка української історії... Роман Івана Лозов’ягіна не просто пригодницький. Він багатоплановий, адже охоплює й історичні колізії, і любовні стосунки, розгортає перед читачем сторінки минулого українського народу. Для мене це перш за все роман великого протистояння: з одного боку люди полюють на звірів (тигролови), а з іншого - звірі у людській подобі полюють на людей (майор Медвин на Григорія Многогрішного та подібних йому). Сконцентрована у кількох яскравих постатях, оживає історія України, написана автором протягом якихось 14 днів. Написана швидко й майже без авторських правок - значить виболіла йому ця тема, відверто просилася на папір історія, багато в чому автобіографічна: сам Багряний, засланий у табор, утік і блукав лісовими нетрями. Головний герой, Григорій Многогрішний, видався мені схожим на героїв творів Джека Лондона, а Наталка Сірко - ну справжня тобі українська дівчина, дарма що в сибірських реаліях. Ці герої показують нам, що коріння роду, з якого виростає людина, надзвичайно важливе.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Еще одна трагическая страница украинской истории ... Роман Ивана Лозовьягина не просто приключенческий. Он многоплановый, ведь охватывает и исторические коллизии, и любовные отношения, разворачивает перед читателем страницы прошлого украинского народа. Для меня это прежде всего роман великого противостояния: с одной стороны люди охотятся на зверей (тигроловы), а с другой - звери в человеческом обличье охотятся на людей (майор Медвин на Григория Многогрешного и подобных ему). Сконцентрированная в нескольких ярких фигурах, оживает история Украины, написанная автором в течение каких-то 14 дней. Написанная быстро и почти без авторских правок - значит болела ему эта тема, откровенно просилась на бумагу история, во многом автобиографическая: сам Багряный, сосланный в лагерь, бежал и блуждал в лесной чаще. Главный герой, Григорий Многогришний, показался мне похожим на героев произведений Джека Лондона, а Наталья Сирко - ну настоящая тебе украинская девушка, хотя и в сибирских реалиях. Эти герои показывают нам, что корни рода, из которого вырастает человек, чрезвычайно важны.