Море-океан

Книга издана приемлемо, бумага толстая шершавая, выбрана для объёма, тут всего 218 стр. Написана и переведена связано. Каких-либо художественных достоинств нет, с моей точки зрения. Место действия примерно посёлок на берегу Испании, герои по 1-2 из разных социальных групп и, наверное, стран, собрались на берегу. По ходу раскрывается морская трагедия, бытовая криминальная драма, разные личные кризисы, много поэтики на морскую тему, но все заштампованное и нереалистичное, возвращаться к книге не хочется, ничего интересного или полезного не остаётся.

Іноді людина, переобтяжена життєвими труднощами, у пошуках чогось незбагненного, але з єдиною метою: зцілитись, зігнати з себе залишки колишнього життя, потребує якогось віддаленого, не зазначеного на жодній карті місця, щоб там знайти спокій та умиротворіння. Такий собі оазис для всіх втомлених і знедолених.
Готель "Альмаєр" - ось той куточок спокою, удаваного, звичайно, який нам пропонує автор. Захований на одному із морських узбереж, він цікавий ще й тим, що в ньому живуть і господарюють п'ятеро дітей. Уже це видається дивним, адже готелем повинні керувати дорослі, а не діти. Але в цій книзі ви знайдете багато дивних і незрозумілих речей, пояснення яким заховане наприкінці дивовижної розповіді.

Гості готелю - люди абсолютно різні і за віком, і за статусом, але їхні долі переплітаються так тісно, тому той факт, що вони всі разом опинились в одному місці, зрозуміло, не є випадковим збігом обставин. Отже, знайомтесь: художник Плассон, який мріє намалювати море, передавши всю суть, глибину і неосяжність водного простору. В минулому він був відомим портретистом, зображав на своїх полотнах впливових вельмож і цим заробив собі славу і почесті. Але йому знавісніло таке життя, тому він тут, малює море морем.
Наступним йде професор Бартлбум, закоханий в жінку, яка існує лише в його уяві. І, як вірний коханець, щодня пише листи до своєї обраниці, складаючи їх у скриньку з червоного дерева. А ще він упорядковує свою власну "Енциклопедію меж", власне за цим і приїхав сюди, адже вірить, що море також має свій початок і кінець, свої межі.
Молода Елізвін змалечку страждає від невиліковної хвороби. Але одного разу з'являється лікар, який запевняє: море - ось що вилікує її. Разом із отцем Плюшем, особливістю якого було вигадувати молитви, дівчина потрапляє до готелю на березі моря, де поволі забуває про свій страх, що не давав їй жити повноцінним життям протягом багатьох років, переживає нову, ні з чим не зрівнянну емоцію, яка не тільки не лякає, а й допомагає віднайти свій шлях і призначення.
Енн Деверіа - жінка, охоплена пристрастями, що також шукає визволення в цьому місці, де кожен так чи інакше знайде вирішення своїх проблем, досягне фінальної точки взаємодії з морем і зі світом. А ще є моряк, який бажає помсти, і таємничий гість з кімнати номер сім, якого ніхто ніколи не бачив, і який прагне описати море.
В усіх цих випадках зв'язним елементом є море - справжнє чудовисько для одних і тиха гавань для інших, жорстоке і, в той же час, милосердне, примхливе і благодатне, скарбниця мудрості і прірва безнадії.
Незважаючи на малий об'єм цієї книги, читається вона дуже повільно, принаймні, так було зі мною. Потрібен був час, щоб осмислити все тут написане і не з'їхати з глузду, образно висловлюючись. Насправді, тепер, прочитавши "Море-океан", я стала краще уявляти, як це - "магія слів". Коли на перший погляд текст видається зовсім беззмістовним, ти все одно продовжуєш читати, зачарована тим, як майстерно автор добирає слова, з надією віднайти хоч якийсь сенс у них. Попри все це, книга мені дуже сподобалась, настільки непередбачувано закручений сюжет, особлива мелодика твору, схожа із шумом хвиль, що напливають на берег, не могли не вразити, плюс розв'язка всіх тих життєвих бурь кожного із персонажів - все це мало неабиякий ефект і змусило вподобати цю книгу.

Увы мне. Я купилась на изящную аннотацию и на высокую оценку, как младенец на погремушку.

А на самом деле получила только пену из слов. Безусловно, очень красивую, очень воздушную, очень привлекательно выглядящую пену. Море-океан, говорите? Вот и текст, затягивает как море, убаюкивает, усыпляет бдительность, и накрывает волной... А потом выныриваешь оттуда в поисках глотка воздуха, крупицы смысла, и никак не можешь его найти. В общем, мучение это было, а не чтение.

Что вся эта красота, если после того, как перевернута последняя страница, ты не можешь ни понять, ни вспомнить, о чем это было. Что вся эта ювелирная вязь из букв, игры слов и смыслов, если разум твой остается таким же чистым, как холст, на котором писали море морской водой.

Я люблю море. Я уважаю его. Я признаю его силу. Я могу часами сидеть, дышать морским воздухом, смотреть на то, как оно мурчит и ластится в тихий день, или как рычит и бесится в шторм. Но эта книга - она не море, она так, бессмысленно приукрашенная пена на барашках волн. А море - оно само по себе.