Золоте руно: З античної поезії

З Криту ти сюди завітай, богине В храм святий, де яблунь квітучі віти Стелють тінь, де з вівтарів ніжний лине Ладану подих. Де вода біжить джерелом холодним З-під розлогих яблунь, де вкрили густо Землю всю троянди, а шелест листя Сон навіває. Де весна, прибравши барвистим цвітом Щедро луг зелений, в священній тиші, Ледве трав торкаючись, благодатним Леготом дише. Там вінок надівши з весняних квітів, Ніжний цвіт до нектару кинь і щедро Нам наповнюй келихи, о Кіпрідо, Золотосяйні. Сапфо "З Криту ти сюди..."

.. І до нас із Сард Часто лине думками Арігнота. В ті часи, як із нами жила вона, Мов богиня була ти їй. Як вона твої співи Полюбила! Та Селеною рожевоперстою Між жінками лідійськими, Як між зорями, нині Вона сяє. Промениста Селена освітлює Хвилі моря солоного, І заквітчані луки, І поляни. Все розквітло, росою посріблене : Пишнобарвний троянди цвіт. Запашна конюшина Та медунка. І самотньо блукає вночі вона - До Аттіди думки летять, І спокою нема їй - Сум на серці. Кличе нас вона марно, без відгуку : Ніч не хоче принести нам Тих благань, що за морем Чуйно ловить... Сапфо " ...І до нас із Сард"