
svetaste
21 января 2015
Коли я відкриваю будь-яку з книг Олексія Волкова, то насамперед чекаю:
- містики, яка в кінці виявиться не містикою, а буде мати логічне пояснення;
- детективного розслідування;
- й звичайно тонкого авторського гумору.
Цього разу, автор виправдав мої очікування лише щодо цікавого детективного розслідування, що протягнулось від заходу України аж до далекого Уренгою. Але, коли я вже чекала на логічне пояснення того, що відбувається, навіть мала вже декілька своїх припущень, виявилося, що містика таки присутня, але з зовсім неочікуваного напрямку.
Звичайно велике спасибі автору за те, що він до останньої миті вміє тримати мене в напрузі, але цього разу мені так не вистачило його гумору. Така серйозність не пасує його творам, навіть їх псує.
201

