Огонёк далеко в степи

Общаясь с нынешними школьниками, я понимаю, насколько они не любят украинскую литературу, ведь главными темами были голод, война. И в чем-то я их понимаю. Но все-таки это наша литература, которая показывает современному читателю то, чем жили наши предки. А что они еще видели?
В прочитанном романе "Повія" автор показал нам широкое полотно жизни украинцев разных сословий, городских и сельских и т.д. Мирный показывает различные характеры, как положительные, так и отрицательные.
А вот в этой маленькой повести Тютюнник рассказывает нам о короткой судьбе маленького мальчика-сироты. И невольно задумываешься - а сколько же таких детишек было в то время? Маленький Климко сам умеет и убрать в доме, и печь растопить, и постирать, и кушать приготовить. Его родители умерли, вскоре погибает и его дядя. Мальчишка остается сам. Но он не опускает руки. С ним начинает жить его друг, потом они уговаривают жить с ними и свою учительницу с новорожденной Олечкой. И тут мальчишке приходит мысль пойти за солью. Поражает то, что он верит в лучшее, верит в то, что дойдет и наберет соли. Он готов помогать всем. Не всем взрослым хватает такой внутренней силы и силы духа...

Твори письменника, не дивлячись на їх невеликий об'єм, проймають своєю відвертістю, реальною правдивістю, картини, що яскраво вимальовувались в уяві, передавали справжність подій того часу, хоча й
трагічного минулого, але то була буденність, життя людей, його сутність.
⠀
Автору вдається розбурхати внутрішні емоції, зачепити так, що хоч-не-хоч, а співпереживаєш героям, переймаєшся їхніми переживаннями, болями, турботами.
Ти ніби проживаєш усі моменти разом з героями: долаєш кілометри до Слов'янська за сіллю разом з Климком; сидиш з Василями і Павлом у проваллі, вичікуєш за розмовами, аби скуштувати абрикос діда Штокала; спостерігаєш як поночіє в хаті рано, особливо взимку, як снують тіні, стають по кутках; разом з Марфою очікуєш листа від Мишка, яке написане не їй, щоб лише потримати його, притиснути до грудей, поцілувати зворотню адресу.
⠀
Талант Григора Тютюнника захоплює. Мов якась магія - словом перенести в іншу реальність й прожити й відчути усі моменти життя персонажів.

Неяснi образи – зеленi очi вовка, щось тривожне, трохи гiрке i запах хлiба. I така дивна назва – «Вогник далеко в степу». Чомусь кiлька днiв вона крутилася в головi, обiцяючи зустрiч чи то з пригодами, чи то просто з частинкою мого дитинства, звiдки приплили цi туманнi образи.

Хороша книга. Дiйсно зворушлива. I запах хлiба в нiй є. I медовий смак – то штокаловi абрикоси. I холод ночей у розбомбленiй хатi. I радiсть вiд працi. А гiрко - то вiд того, що є люди, гiршi та страшнiшi за вовка. Бо вовк хоча би був голодним, а той шофер за кермом не мав вогника в душi.

Яка дивна свідомість людини - цінувати чуже і не звертати увагу на те що маєш. З дитинства я обожнювала зарубіжну літературу і майже не звертала увагу на те що існує прекрасна українська література, навіть, такі твори дитячої української класики як : "Фарбований лис" для мене залишались нецікавими. Чому ? Та, тому що своє завжди не настільки цікаве як чуже, яблука вкрадені з сусідського саду в рази смачніші. Так і книги для мене, я навчилась читати російської лише тому що хотіла читати і ті книги що не були перекладені, а таких багато в бібліотеках, де фонд не сильно поповнюється з часів СРСР. І так українська література читалась лише для школи.
І ось тепер я явно відчуваю, настільки добре я знаю зарубіжну і російську класику, настільки погано українську, тому всіма силами намагаюсь читати і те що я оминула своєю увагою колись.
Григір Тютюнник - для мене ще донедавна був, на мій сором, ім'ям зі списку творів що треба було прочитати до ЗНО, а так як ЗНО нічим не відрізняється від іспиту, то і те що вчиться на нього швидко з голови вилітає. Тому для мене творчість письменника була відкриттям.
Перше що треба зазначити - це те що зображена складна історична ситуація - війна, складно звичайно всім. Війна не приносить щастя і не звертає уваги на вік чи стать. Війна знищує все прекрасне але не людяність. Вона викриває всі язви суспільства, все найогидніше що ховалось за добропорядочною ситістю і явно показує хто є Людиною, а хто тільки натягнув людську подобу. Хто намагається нажитись на біді, правильно кажуть що для когось: війна - як матір рідна. І вони не втратять можливості зараз збагатитись.
По-друге зображений автором - образ Климка, дитина під час воєнних дій, яка не шукає допомоги в інших, а сама готова допомогти. Яка не втратила надії, і живе думкою як зробити добро. Тільки діти незгідні мовчати коли ображають жінку з дитиною на руках. Для дітей ще не відомі такі поняття як лицемірство і лизоблюдство, вони тримаються прекрасних ідеалів.
Чи може вижити дитина, сама без допомоги і без підтримки, в час війни ? Чи війна знищить все і не пощадить ?

в книзі є багато сумних моментів))) я знаю що вся книга повязана на тому що Климко пішов. Коли розказується як він йде довго, дуже довго ти уявляєш яку силу волі треба мати, щоб здолати всі труднощі які випали на долю Климка. Мені книга чомусь дуже сильно нагадала книгу Андрія Чайковського " за сестрою". чому? Незнаю. Може томущо в тій і в тій книзі наш головний герою йдуть в далекі світи)) Хоча ціль їхня зовсім різна. Клим ззрозуміко йшов за сілью, а Павло йшов врятувати сестру)) Кінцівку книги Климко я не зрозуміла чи він помер чи ні?? Ну в основному книга нормальна прочитати щоб проникнутися історією не то що можна, а треба))))