Синдром листопаду

Як довго доводилось вашим книгам чекати своєї черги? Чи багато з придбаних так і не дочекались поки їх прочитають?
Ця книга жила в очікаванні довгих 4 роки... Вона ніколи не претендувала на першість в моїх читацьких списках. А після того як моя мама її почитала і виголосила коротку рецензію : "якесь дурне" - ця розповідь, напевно, не плекала жодних надій побачити мої очі над своїми сторінками. Їй аж ніяк не вдалось би втиснутись у список між більш знаменитими та загальновизнаними творами,  якби не доля випадку. Власне і придбана вона була також випадково, на одному з книжкових ярмарків. Можливо, це занадто довга прелюдія для досить невеликої книги, але не можу інакше) Думаю, що вже  цілком зрозуміло, що книга часу свого дочекалась і зараз приймає хвалебні оди мого літературного нутра. Зовсім коротко про зміст : Книга про хлопця з надзвичайними здібностями,  а саме - неймовірною здатністю до співчуття. Співчуття зсередини. Герой  переживає біль та горе інших, часто цілком незнайомих йому людей.
Книга надто глибока, з дуже серйозними соціальними проблемами, я не візьмуся їх перелічувати бо боюсь бути малослівною і щось пропустити. У розповідь важко зануритись, через ліричні відступи і складні звороти, але коли пірнаєш -  то вже з головою. Хочеться аж вилаятись, бо це настільки чудово!) Читаючи цю книгу, я ніби пливу попри кораловий риф, де замісь коралів фантастичні звороти та водночас неймовірно простий потік свідомості головного героя. Ми з Костею ніби старі дружбани, які давно не бачились, а тепер зустрілись, хильнули по чарці і він розповідає мені історію  свого життя під акомпанемент осінгього дощу. Вікторія Амеліна, в свою чергу,  стала для мене великим відкриттям, з радістю прийму її до своїх "любімчіків" серед авторів. Вкотре переконуюсь, що українські письменники до біса талановиті, надзвичайно різноманітні та цілком досконалі.