Цитаты из книги Ода до радості

Я так ніколи й не зрозумію всі ті написи і гасла, що трапляються мені в чужих щоденниках та детективних романах. Я нічого не знатиму про справжні бажання й сумніви, я нічого не винесу з випадкових розмов, я нічого не зможу дати взамін отриманій радості, я нічого не зможу взяти зі щедрих дарів, я нічого не зможу забути з почутих освідчень. Сонце буде оминати мене, як мандрівники оминають отруєні водойми. Рослини будуть пересихати в моїй присутності. Літні вечори триватимуть для мене безкінечно й нестерпно, розриваючи моє радісне безтурботне серце, ніби вивчені змалку хоробрі мисливські пси.

1. Оповідано про недописаний роман американця. Потрібно додумувати. І це зрозуміло.

2. Оповідання про льотчиків в селі. Аеростати. Теж розрахунки дуже крутої шкільної фізики. Взято з американців.  Можна пояснити. Тільки не можна пояснити врізання пасажирського літака в аеростат на висоті 10 км. Як вони вижили? Розпливчато пояснено.

3. Яна Дубинянська написала новелу російською мовою, що я краще на кілька днів почав розуміти свій ноутбук.  Поставив у себе на моніторі в себе заставку якогось острова із кораловими рифами.Можна зрозуміти.

4. Бабуся в лікарні старенька із Харкова нагадала перебування моєї мами в госпіталі. Все знайоме. Все типове. Дуже типове. По всій Україні як на штемплєру все повторюється. Можна зрозуміти.

5. Історія Ірен Роздобудько відкрила мені дуже давно очі про небагатослівність трудяг-українців. Але їхня малослівність оцінюється в очах деяких на вагу золота. Хоча серед них є й алегористи-хитруни. Це можна зрозуміти.

6. В дечому жартівливе оповідання про переселення народів на територію сучасної України. Про із часом наше постання політичної системи та традицій. Навіть видумала старовинне індонезійське місто, яке було 5.500 років до нашої ери. Єгиптяни. Індонезійці. Греки. Єгиптяни гордяться створенням першої в цивілізації світу держави. Це можна зрозуміти.

7. Лариса Денисенко та ще кілька журналістів-письменників написала на честь пам'яті журналіста...

8. В одному оповіданні відносини розлученої жінки та чоловіка, який відбився від сім'ї геть чисто платонічні виглядають.

9. Розпочавши від події Луцького замку 1429 року про єдиних заїздів королів Європи. Тільки імператор Італії запізнився. На два тижні. Гості добряче випили та закусили. М'яса було та хліба повно. Це перевірена історична подія. Лучеськ (Луцьк) згадується в літописах із 1077 року. Тоді й тепер стояло питання: як жити Європі. І україномовні та й російськомовні журналісти побували в бельгійських містах — центрах штаб-квартири НАТО. НАТО — це не політична організація. НАТО не є зовсім страшне. Це їх висновок. А закінчується і оповідання і збірка садінням груші недалеко замку під будинком Володимира Лиса. Все логічно. Все зрозуміло. Я підбив підсумки із 1991 року української та міжнародної політики.

10. Десяте оповідання залишаю відкритим: хто має бажання хай прочитає. (Пише про парикмахершу із Києва з її особистим життям на роботі деяким фліртувальним життям і побудована історія життя на політиці українській. Помічаю дійсність схожу тут як і у нас.

Особисто я читав 2-3 листки на день. Дуже смакував. І за три тижні прочитав.

З чого складаються наші розчарування? З надмірних очікувань і недостатньої витримки. Часто ми проживаємо найсолодші миті свого життя, навіть не здогадуючись про їхнє дійсне наповнення. Зазвичай нам куди простіше й звичніше надавати речам та явищам значення, що стосується перш за все наших передчувань, наших уподобань, наших претензій, проте аж ніяк не природнього для цих речей і явищ стану. Ми закохуємося у власні химери, ми розчаровуємося у власних фантазіях, ми жорстоко розлучаємось, а потім гірко побиваємось за нашими ілюзіями. Єдине, що нас у всіх цих випадках виправдовує, – ми справді при цьому любимо, щедро своєю любов’ю ділячись. Навіть якщо ніхто, крім нас самих, про це не здогадується. Навіть якщо про це не здогадуємось ми самі.