З чого складаються наші розчарування? З надмірних очікувань і недостатньої витримки. Часто ми проживаємо найсолодші миті свого життя, навіть не здогадуючись про їхнє дійсне наповнення. Зазвичай нам куди простіше й звичніше надавати речам та явищам значення, що стосується перш за все наших передчувань, наших уподобань, наших претензій, проте аж ніяк не природнього для цих речей і явищ стану. Ми закохуємося у власні химери, ми розчаровуємося у власних фантазіях, ми жорстоко розлучаємось, а потім гірко побиваємось за нашими ілюзіями. Єдине, що у нас у всіх цих випадках виправдовує, - ми справді при цьому любимо, щедро своєю любов'ю ділячись. Навіть якщо ніхто, крім нас самих, про це не здогадується. Навіть якщо не здогадуємось ми самі.
Та Україна, де гинуть люди. У якій головна площа і головна вулиця столиці захаращені так, що нагадують заштатне африканське селище чи окраїну містечка в Бангладеші. Де в ідеології після революції відбувається (особливо в регіонах), по суті, повернення до ідеології УРСР - казати тільки правильні гасла, а повноцінні література і мистецтво не потрібні. Де чомусь стало вважатися, що міністром може стати людина, в якої до того не було жодного запису в трудовій книжці. Гадаємо, Європа таких прийме і терпітиме? Чи ми туди й не хочемо?
І тут пригадуються гіркі слова видатного нашого драматурга Миколи Куліша, який загинув на Соловках, сказані ще в 20-х роках минулого століття: "Бандити й отамани ми. І не бачити нам життя прекрасного, а замість нього устелимо шлях до Європи трупами". Коли на початку лютого я навів ці слова - на мене накинулися: як можна, ну кілька загинуло, а попереду - перемога. І - Європа!
Та потім була Небесна сотня. А далі кількість загиблих на Сході пішла вже на сотні.
Вірю, історія розбереться й ми дізнаємось, хто здавав Крим і продавав наших хлопців, які загинули під Волновахою, Слов'янськом, у Донецьку й Луганську. Але так хотілося, щоб цього не було.
Надія моя проростає, як квітка, що росте крізь сніг, крізь вітер і крижанистий світанок. Але світанок. Квітка інтуїтивно відчуває, що далі іде весна і знає, що вона передвісниця цієї весни.
nicco10 февраля 2015З чого складаються наші розчарування? З надмірних очікувань і недостатньої витримки. Часто ми проживаємо найсолодші миті свого життя, навіть не здогадуючись про їхнє дійсне наповнення. Зазвичай нам куди простіше й звичніше надавати речам та явищам значення, що стосується перш за все наших передчувань, наших уподобань, наших претензій, проте аж ніяк не природнього для цих речей і явищ стану. Ми закохуємося у власні химери, ми розчаровуємося у власних фантазіях, ми жорстоко розлучаємось, а потім гірко побиваємось за нашими ілюзіями. Єдине, що у нас у всіх цих випадках виправдовує, - ми справді при цьому любимо, щедро своєю любов'ю ділячись. Навіть якщо ніхто, крім нас самих, про це не здогадується. Навіть якщо не здогадуємось ми самі.
1 понравилось693