Йорген + Анна = любов

Я часто читаю книжки, що виходять у Видавництві Старого Лева. І часом так трапляється, що моя довіра до продукції цього видавництва виявляється не зовсім виправданою. Це історія першого почуття десятирічної Анни, яка раптом вирішує, що їй саме час закохатися. Власне, про серйозне кохання тут не йдеться, є лише бажання подобатися і "бути як усі" (через останнє, як правило, і робиться купа дурниць). Мені дуже сподобалася ця дитяча ватага, яка разом грається у Розбійницькому саду та щиро вірить у давню історію про дівчину, що обтинала коси суперницям. Це справді нагадало дитинство, принаймні, так було в моєму минулому. Та, мабуть, я безнадійно відстала від життя. Мій перший поцілунок був у 16, та й закоханість була теж далеко не в 10. Та найбільше подивувала гра четвертокласників у пляшечку. Гей, чи все у вас ок, коли сприймаєте це як норму? Моя мала зараз у 3 класі, і я не пораджу їй читати цю книгу.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Я часто читаю книги, выходящие в Издательстве Старого Льва. И порой так случается, что мое доверие к продукции этого издательства оказывается не совсем оправданной. Это история первого чувства десятилетней Анны, которая вдруг решает, что ей самое время влюбиться. Собственно, о серьезной любви речь не идет, есть лишь желание нравиться и "быть как все" (из-за последнего, как правило, и делается куча глупостей). Мне очень понравилась эта детская ватага, которая вместе играет в Разбойничьем саду и искренне верит в древнюю историю о девушке, которая обрезала косы соперницам. Это действительно напомнило детство, по крайней мере, так было в моем прошлом. Однако, пожалуй, я безнадежно отстала от жизни. Мой первый поцелуй был в 16 и влюбленность была тоже далеко не в 10. Но больше всего удивила игра четвероклассников в бутылочку. Эй, все у вас ок, когда воспринимаете это как норму? Моя дочь сейчас в 3 классе, и я не посоветую ей эту книгу.

Як же я давно шукала цю книжку, ви навіть не уявляєте. Так хотілося її прочитати. Побачила обкладинку, і подумалося, що це щось таке підліткове: не дуже серйозне, але й не примітивне. Але виявилося, що все зовсім не так.

Так, це насправді дуже дитяча історія кохання. Про дітей десятирічного віку. Вона мені сподобалася, але навіть для мене вона вже дуже наївна.

Я закохалася в дівчинку Анну - таку веселу й непосидючу, ту, що не боїться переночувати в саду або обрізати косу суперниці й влаштовує бійки з хлопцями (і, до речі, завжди перемагає). Уся ця дитяча безпосередність у коханні дітей викликала в мене посмішку замилування. Я справді відпочила з цією історією. Але перечитувати її б не стала.