Чорна дошка

Страшна книга про страшну правду.
Голод забрав мільйони життів українського народу. Висушив і положив в могилу нічим не винних людей, не лишаючи надій на порятунок ні старим, ні молодим, ні дітям.
Виснажені голодом йшли на вчинки, від яких мені щораз шкірою пробігав мороз. Самотні старенькі так і помирали на самоті, не дочекавшись хоча б чиєїсь допомоги; чоловіки до останнього намагались утримувати сім'ю, роздобути бодай якусь їжу; жінки рятуючи дітей годували мертвим тілом загиблих родичів, лиш би прожити ще хоча б тиждень; а хто безсило опускав руки — божеволів, чинив самогубство, попередньо вбивши своїх дітей, лиш би не бачити як вони тануть на очах і благають про маленький шматочок хліба...

Кадри з книги намальовані уявою краяли душу. Прочитала — і ніби побачила те пекло на власні очі...
Ця книга важким каменем назавжди осіла в моєму серці.

Вважаю, що кожен свідомий українець не буде байдужим до такої трагедії. І кожної останньої суботи листопада обов'язково запалить свічку і тим вшанує пам'ять жертв голодомору.

Щороку в останні дні листопада, коли в Україні вшановують пам'ять жертв голодомору, я читаю книгу на цю непросту тему. Частіше просто не можу. Надто болить мені ця страшна сторінка української історії.

Наталка Доляк пише про божевілля, яке охопило східну частину України в 1932-33 роках, майже з документальною точністю. Отак знищували цілі села, позбавляли людей здорового глузду, вбивали заради виконання плану чи просто з розваги. Разом із тим це цілковито художня література. Герої цікаві, яскраві, живі, і відчутно, що кожного з них авторка вистраждала.

Мені здається, це не просто історія про жахливий голод, а дещо більше - історія спадкоємності поколінь, яку не можна переривати. Лесь і Сашко - герої, що є втіленням двох поколінь: тих, хто пережив голодомор і тримає в собі страхіття того часу, щораз переживаючи їх у снах, і тих, хто народився вже не в Радянському Союзі, хто повинен перейняти пам'ять, як святиню.

Це книга, яку не прочитаєш за вечір, бо від того, що в ній, мороз поза шкірою і  сльози стоять клубком у горлі. Але це книга, яку треба читати. Приймати її як гірку пігулку, що врятує від безпам'ятства.

"Чорна дошка"

Таке страшне слово "Голодомор"! Уві снах Сашко бачить вимушених голодом людей, жінку з дітьми, які зазирають йому в обличчя. Прадід Сашка - один із них, жертва Голодомору!

Люди, які були зморені Голодомором в Східній Україні, по селах є, а від голоду в Україні померло близько 10-ти мільйонів людей по селах, вони, фактично, - Святі Люди, - казав наш священник парохіяльний. А щоб іще було переконливіша їхня Святість: потрібно щоб вони свої останні слова, вимовили в Ім'я Святості Святого Бога!!!

В Україні, кожного року, на свято архангела Михаїла, кожен Свідомий Українець, сім'ї в Україні запалюють і ставлять на підвіконнику свічки - в знак поваги до пам'яті людей, померлих в часи Голодомору (-ів): 1921 - 2-3 мільйони людей померло, 1932-1933 роки: близько 10 мільйонів людей померло, 1947 рік - 1 мільйон людей померло!!!

Кожна свідома людина просто зобов"язана прочитати "Чорну дошку"!
Таку страшну сторінку історії України просто неможливо перегорнути і забути. Про неї потрібно пам"ятати і НІКОЛИ не дати повторитися їй. Страшна правда, страшна книга. Страшна і одночасно правдива...Хоч як не хочиться вірити в прочитане...
Книга про безмежний страх, біль і смерть, якими пропитана кожна сторінка. Книга про велике горе українського народу, освітлене у біді жителів села Веселівка. Книга про безкарність злодіїв та убивць та кару селян-трудівників.

І тут уже завдання для неї, для її сина, для онуків, які будуть жити на так щедро здобреній кров'ю землі. Завдання не з легких - не забути, не дозволити, аби спомин про великий і нещадний Голодомор не став черговим для галочки дійством. Треба дивитись уперед. І при цьому все пам'ятати!